Р А П О Р Т

про діяльність військовослужбовців та працівників ВІС, а
також структурних військових підрозділів, що реалізували
завдання у сфері військової розвідки і контррозвідки
до набрання чинності закону від 9 липня 2003 р.
про Військові інформаційні служби
у межах, окреслених в ст. 67. абз. 1 пункти 1 – 10 закону від
9 червня 2006 р. „Положення про введення в дію закону про Службу військової контррозвідки та Службу військової розвідки та закону про службу співробітників Служби військової контррозвідки і Служби військової розвідки”, а також про іншу діяльність, що виходить за межі
питань обороноздатності держави i безпеки Збройних сил Республіки Польща

Сторінка 2 з 374
Вступ

Правова основа
Ухвалений 14 грудня 2006 r. закон про зміну закону – Положення про введення закону про Службу військової контррозвідки та Службу військової розвідки, а також закону про службу співробітників Служби військової контррозвідки та Служби військової розвідки (Вісник Законів за 2007 р., № 7, ст. 49) зобов’язав Президента Республіки Польща довести до відома громадськості підготовлений Головою Верифікаційної комісії Рапорт про діяльність військовослужбовців і працівників ВІС та структурних військових підрозділів, які реалізують завдання у сфері військової розвідки і контррозвідки, що виходять за визначені законодавством рамки діяльності цих служб.

Рамки інформації, яку охоплює Рапорт
Згідно із ст. 70a Закону від 14 грудня 2006 р. Рапорт включає інформацію про
Діяльність військовослужбовців і працівників військових спецслужб (та осіб, які з ними співпрацюють), що стосується:
• розкриття або використання інформації, що становлять державну або службову таємницю,
• недотримання обов’язку інформування органів правосуддя про злочинні діяння,
• утруднення і зведення нанівець проведення кримінальних розслідувань,
• застосування насилля і протиправних погроз,
• протиправного впливу на прийняття рішень органами влади,
• таємної співпраці з підприємцями та особами, які діють у сфері публічних засобів масової інформації,
• фальшування інформації з метою проведення проти окремих осіб кримінальних розслідувань або поширення такої інформації,
• отримання від вищевказаної діяльності майнової або особистої вигоди,
• а також інших діянь, що виходять за рамки питань обороноздатності країни і безпеки Збройних сил Республіки Польща.
Рапорт, згідно з положеннями закону, включає також інформацію про осіб, які співпрацюють із військовослужбовцями i працівниками військових спецслужб, що
Сторінка 3 з 374
чинили вищевказані діяння, a також про осіб, які схиляли до них або полегшували їх вчинення.
Волею Парламенту було також розкриття у Рапорті інформації про осіб, що займають керівні державні посади, які, незважаючи на усвідомлення виходу за межі діючого законодавства діяльності військових спецслужб не вчинили жодних заходів для їх припинення.

Правові підстави діяльності ВІС та їх попередників після 1989 р.
Військові інформаційні служби та їх правові попередники – військові структурні підрозділи, що реалізовували завдання у сфері військової розвідки та контррозвідки –
Були інтегральною частиною Збройних Сил Республіки Польща. Завдання Збройних Сил визначали конституційні положення, що діяли від 31 грудня 1981 року та закон від
21 листопада 1967 р. про загальний обов’язок захисту Польської Народної Республіки,
Згідно з якими Збройні Сили стоять на сторожі суверенності і незалежності Польського Народу, його безпеки і миру.
Як частина Збройних Сил РП військові спецслужби могли діяти виключно у сфері обороноздатності і безпеки Держави. Зміни до конституції від 29 грудня 1989 року наклали на всі органи держави обов’язок діяти виключно на підставі положень права, a дотримання законодавства Республіки Польща визначалось як їх головний обов’язок.
Статутні правові підстави діяльності військової розвідки і контррозвідки запроваджено законом від 25 жовтня 1991 р. про зміну закону про загальний обов’язок захисту Польської народної республіки та деяких інших законів. Цей закон
Чітко окреслював обов’язки Військових інформаційних служб, вказуючи, що вони включають лише завдання пов’язані з виявленням і протидією небезпекам для обороноздатності Держави та порушенням державної таємниці у сфері обороноздатності. В цьому законі
вперше щодо військових спецслужб вжито назву: Військові інформаційні служби. До 2003 р. не було комплексного регулювання діяльності ВІС. Закон
від 9 липня 2003 р. про Військові інформаційні служби деталізував завдання цих служб, обмеживши їх чітко до протидії небезпекам для обороноздатності i
безпеки Збройних Сил, а також небезпек для незалежності держави, її території і кордонів. Закон про ВІС від 9 липня 2003 р. окреслював дозволені форми
оперативної діяльності, у кожному випадку пов’язуючи їх з реалізацією статутних завдань цих служб.
Сторінка 4 з 374
Не підлягає сумніву, що згідно діючого після 1989 року законодавства служби військової розвідки і контррозвідки, а згодом, з грудня 1991 р. Військові інформаційні служби могли втручатись – у дозволених законодавством формах – у суспільне і економічне життя тоді, коли це безпосередньо мало відношення до обороноздатності чи безпеки Держави. У інших сферах таке втручання було можливим – коли право допускало таку діяльність – лише шляхом заходів цивільних спецслужб: Управління охорони держави, a згодом Агенства внутрішньої безпеки.
Кожен захід військових спецслужб, що виходив поза вищевказані сфери, незалежно від того у який період це мало місце, був порушенням
діючого законодавства та порушенням даної військовослужбовцями Військових інформаційних служб присяги, яка зобов'язувала їх дотримуватися Конституції.

Предмет вивчення і правові підстави діяльності Комісії
Предметом вивчення, що становить підставу даного, підготовленого Верифікаційною комісією Рапорту були дії та вчинки військовослужбовців та інших осіб у рамках, визначених ст. 70a абз. 1-3 Закону „Положення про введення закону про Службу військової контррозвідки та Службу військової розвідки, а також закону про службу співробітників Служби військової контррозвідки та Служби військової розвідки”.
Вони були встановлені Верифікаційною комісією, що була створена Президентом РП та Головою ради міністрів РП згідно із ст. 63 абз. 1 закону і розпорядження Голови РМ
від 26 липня 2006 р. у справі порядку діяльності Верифікаційної комісії, створеної у зв'язку з ліквідацією військових інформаційних служб (Вісник законів № 135, ст. 953). Комісія,
працюючи спираючись на Закон та Розпорядження Голови ради міністрів збирала та аналізувала матеріали, отримані в результаті вислуховування військовослужбовців ВІС та третіх осіб, а також із архівних матеріалів
та матеріалів поточних справ, що перебувають у розпорядження ВІС, СВК, СВР,
ІНП, ЦВА.

Правове регулювання вислуховування
Верифікаційна Комісія розпочала роботу 2 серпня 2006 р. До 30 вересня 2006 р.
потреби Комісії забезпечував уповноважений з питань організації СВК, а нині
керівник СВК. У питаннях доступу до джерельних матеріалів ВІС
до 30 вересня Комісія користувалася доступом, гарантованим завдяки компетенціям у сфері керівництва ВІС наданим заступникові національної міністра оборони. З 30 вересня доступ до архівних матеріалів реалізовується Міністром національної оборони (у
Сторінка 5 з 374
сфері доступу закритих фондів Інституту національної пам’яті i Центрального військового архіву), керівника Служби військової розвідки (у сфері доступу до документів II Управління Генерального штабу НВП та II Управління ВІС) та керівника Служби військової контррозвідки (у сфері доступу до документів ВВС та III Управління ВІС). Повний опис проблем,
пов’язаних з діяльністю Комісії знаходиться у кінцевому звіті за результатами роботи Комісії згідно із ст. 70 абз. 1 i 2 Закону.

Правові умови i цінність прослуховування військовослужбовців ВІС
Крім письмових матеріалів, що походять з архівних документів (оперативні документи, особові справи, Документи перевірочного слідства) Комісія користувалася також документами пояснюючого слідства, що були створені на базі письмових і усних заяв
військовослужбовців ВІС та третіх осіб, а також з матеріалів, що були створені в результаті їх вислуховування Комісією згідно з положеннями ст. 67, 68, 69, 76 абз. 2 i 6 та ст. 79 Закону.
Тут слід підкреслити, що якщо письмові свідчення подавалися згідно із ст. 79 -
„Хто (…) свідчив неправдиво, підлягає покаранню у вигляді позбавлення волі на строк від 6 місяців до 8 років”
- то звіти, які складалися під час вислуховування не були охоплені такими санкціями. Навпаки,
законодавець звільнив прослуховуваного від відповідальності, якщо він признається перед Комісією
у неправдивості даних, що містяться у свідченні. Той, хто давав свідчення не був також зобов'язаний відповідати на запитання. Треті особи (в т.ч., наприклад, колишні військовослужбовці ВВС i II Управління Генерального штабу, а
загалом всі військовослужбовці, які не намагалися працевлаштуватися у нових службах) не
були зобов'язані з'являтися у Комісію, але на дачу свідчень у сфері державної таємниці
мусили отримувати згоду Міністра національної оборони. Ці положення було змінено в рамках внесення змін до Закону від 17 січня 2007 р., що набрав чинності
1 лютого 2007 р.
Роль і значення вислуховувань є значна. У багатьох випадках отримана таким чином інформація була першим істотним сигналом, що давав можливість проведення подальших пошуків джерел,
пов'язаних з даною проблемою. Так було, зокрема, у випадку системи навчань (вишколу) в СРСР та
інших країнах соціалістичного табору, a зокрема у справі „ГВЯЗДА” («ЗІРКА»)1, яку
вели ВІС.
Подібним чином виглядає проблема діяльності організованої групи, відомої під назвою
„рольовіско”, що об'єднувала політиків СДЛС i вищих військових. Насправді перші
інформації на цю тему, отримані комісією, свідчили про „звалище”, але точно
1 Певною інформацією на цю тему володіли члени Комісії у справах спецслужб Сейму IV скликання, але це були фрагментарні знання, що не давали можливості проведення дальших пошуків.
Сторінка 6 з 374
описували те саме коло осіб, механізм i предмет діяльності, який у відкритих пізніше документах ВІС називається „рольовіско”. Ця справа напевно ще довго не була б розкрита, якби не інформація отримана під час вислуховування в Комісії. Не можна її було знайти в архіві, ані у підрозділі, яка відповідала за справу за місцезнаходженням, не виявлено її також у рамках порівняння аферних справ, до чого віце-прем'єр національної оборони зобов'язав тодішнього начальника ВІС ген. Яна Жуковського. Військовослужбовці, які надавали інформацію мали уривчасті знання, оскільки їм було заборонено вести цю справу. Але власне ці знання дозволили Комісії знайти документи, які вів підрозділ, що знаходився на відстані понад 300 км від місця подій.
Не інакше виглядали і паливні проблеми пов'язані з аферою Орлену. Верифікаційна Комісія отримала від оперативних офіцерів інформацію, що місцеві відділи ВІС
Займались цією аферою, але зібрана ними інформація була блокована на центральному рівні.
Центр ВІС пригальмовував діяльність оперативної ланки, а інформації на цю тему не передавав систематично іншим державним органам.
Подібним чином було і у випадку слідкування за політиками та афери фонду „Pro Civili”, a як наслідок і афери, зв'язаної з діяльністю групи військовослужбовців ВІС i міжнародних аферистів, які виманювали гроші, завдаючи збитків Військовій технічній академії.
Точна визначення місця пошуку документів та осіб було неможливим без інформації отриманої від військовослужбовців, які давали свідчення Комісії.
Також і у справі нелегальної торгівлі зброєю, a зокрема, зв'язку з цією діяльністю деяких офіцерів ВІС, значущу роль відіграла інформація, що була отримана під час вислуховування.
Однак, поза сумнівом, найбільше значення цей вид джерел мав для відтворення стосунків, що панували всередині служб та для встановлення персональних зв'язків та ідентифікації поширеної злочинності, тобто виявлення явищ, що суттєвим чином впливали на форму і якість діяльності ВІС.

Умови і цінність джерел, що походять з архівів ВІС
Базовими джерелами, на підставі яких Комісія веде вивчення, є документи Військової Інформації, Військової внутрішньої служби, II Управління Генерального штабу НВП та Військових інформаційних служб – тобто чергових мутацій військових організаційних структур, у комуністичний період та у 1991-2006 рр., які з формальної точки зору займалися охороною Збройних Сил i безпекою, в широкому розумінні цього слова, оборонної галузі. Ці документи були багато разів знищувані і передавались на баланс чергових груп, які керували службами. Відомою є операцій із знищення документів ВВС, здійснена у 1988-
Сторінка 7 з 374
1989 рр. під керівництвом тодішнього начальника ВВС ген. Едмунда Були.2 Рапорт 1991 року, що описує ці заходи, складений підкомісією Сейму під керівництвом депутата Януша Окшесіка, вказує на деяких винуватців та частину механізмів, що супроводжували ці події.3 Однак, тодішні політичні обмеження зробили неможливим повний аналіз явища. Перш за все діяльність підкомісії Окшесіка була обмежена до справ, пов'язаних із діяльністю ВВС, а отже не стосувалася II Управління Генерального штабу. Таким чином Рапорт Окшесіка став одним із інструментів, що полегшували перебирання керівництва формованих тоді Військових інформаційних служб офіцерами II Управління Генштабу.
Зрештою цей рапорт ніколи не був опублікований і недоступний у відкритих матеріалах Сейму, a єдиний відомий Комісії повний екземпляр знаходиться в Архіві Сейму.
Характерним є те, що цей Рапорт не містить ключової інформації для оцінки стану архівних матеріалів – a підтвердженої з інших джерел у численних усних повідомленнях, в т.ч. задокументованих в матеріалах справи „ ГВЯЗДА” – а саме, що перед запланованим знищенням матеріалів керівник ВВС ген. Була розпорядився мікрофільмувати їх та передати військовим службам
СРСР, тобто ГРУ.

Знищення документів та система їх приховування після 1989 р.
Специфіка змін, здійснюваних в армії після 1989 року – що полягала у збереженні базових структур та старих кадрів спецслужб, а також у
їх підпорядкуванні керівництву офіцерів, які походили з II Управління Генерального Штабу – спричинили,
що не було зроблено жодних висновків із картини ситуації, описаної у Рапорті
Окшесіка, зокрема не запобігли можливості маніпулювання документами у майбутньому.
Як випливає з даних, що були передані Ліквідаційною Комісією заступникові міністра національної оборони та із свідчень, що були дані Верифікаційній комісії матеріали
Колишніх військових служб та матеріали, які повсякденно створювались окремими підрозділами ВІС систематично
знищувались і приховувались. Про це свідчить також рапорт сеймової Комісії з питань спецслужб з вересня 2003 р., що містить м.ін. донесення в прокуратуру про
злочин фальшування папки оперативної справи „БЕЛЬФЕР”. Ідентичну практику
виявила Верифікаційна Комісія під час аналізу матеріалів м.ін. IV відділу ВІС, тобто
майбутнього Бюро внутрішньої безпеки. Це зокрема стосується матеріалів
розробки політиків правих угрупувань, а також ведених II Управлінням i
III Управлінням розробок, що стосувалися російської агентури.
2 Папка під кодовою назвою „ЗІРКА” к. 48.
3 Дивись Додаток № 1.
Сторінка 8 з 374
А як, у свою чергу, випливає із звіту Войцєха Савицького з Ліквідаційної комісії,
Починаючи з 1992 р. у ВІС розпочалось створення цілої системи, що мала на меті приховати
суттєві дані напередодні можливого набрання чинності люстраційним законодавством.
Частиною цієї системи було створення двох пара архівних відділів: відділу 26 в управлінні розвідки i відділу 35 в управлінні контррозвідки, названих – з метою приховати їх справжні функції - „позаштатних” пунктів збору не архівних документів”. Ці відділи збирали також надалі актуальні, але не ведені в даний час оперативні справи особливого значення, що стосуються політиків, діячів економіки та представників
ЗМІ. „Позаштатні пункти збору не архівних документів” були місцем, у яке потрапили документи
напередодні можливої передачі їх в ІНП. Перевагою цієї конструкції було те, що у разі
запитання про архіви або архівні матеріали можна було відповісти, що це не стосується матеріалів розміщених у „пунктах збору”, оскільки з точки зору організаційної структури
„пункти збору” це не були архіви, а справи не мали архівного характеру – це давало претекст не надавати їх органам Уповноваженому з питань публічного інтересу або ІНП. Одночасно власне там зберігались базову облікову допомогу, що давала можливість зорієнтуватись у матеріалах, які передавали в архів ІНП. 4
Також після набрання чинності законом про ІНП реалізовано план знищення та приховування матеріалів.
Про це зокрема свідчить спроба знищення, шляхом закреслення фломастером, особових даних
у „Книзі № 12”, що містила реєстр агентури з Гданського узбережжя за 70. i 80-ті роки. Завдяки роботі Верифікаційної i Ліквідаційної комісій відкрито понад 1000 справ, прихованих у
приміщеннях ВІС, які вже багато років тому мали бути передані в ІНП.
Ідентифіковано також факти ведення не реєстрованої співпраці, в т.ч.
зберігання робочих папок і персональних справ агентів методом, який вказує на намір їх приховання (це м.ін. стосується персональної папки „M”, зв'язаної із справою „ЗЕН”, яку зберігали без відома офіцера, який вів справу, в окремому приміщенні).5
Все це разом взяте спричиняє, що досліджувані справи є далеко неповними (це стосується перш за все справ, що зберігались в центрі; фонди, що знаходяться в відділеннях i
інспекторатах, тобто місцевих підрозділах, знаходяться у значно кращому стані).
На кінець треба підкреслити таке: Комісія розпочинала свою роботу
Зосереджуючись на ідентифікуванні порушень, що випливали із дій військовослужбовців колишніх ВІС у сфері визначеній Законом від 9 червня 2006 р. Представлений нижче Рапорт
посилається на все ще не завершену роботу Верифікаційної комісії. Закон від
4 Дивись Звіт Ліквідаційної комісії.
5 Список не реєстрованої агентури надіслав керівник ВІС ген. Ян Жуковський віце-міністрові Мацяревічу, № листа PS/00-30/06 від 29.08. 2006
Сторінка 9 з 374
14.12.06. про зміну закону – Положення про введення в дію закону про Службу військової контррозвідки та Службу військової розвідки (Вісник законів за 2007 р. № 7, ст. 49)
робить можливим представлення чергових публікацій одночасно з появою нових матеріалів.
Верифікаційна Комісія направила до Прокуратури донесення про вчинення злочину у таких справах:
- у справі російського проникнення у Військові інформаційні служби i відмова від початку
застосування заходів, що мають на меті нейтралізацію небезпеки;
- у справі перевищення повноважень та перебирання державного майна з метою
нелегального отримання засобів на фінансування спецслужб;
- у справі нелегальної торгівлі зброєю, а також приховування документів;
- у справі діяльності на шкоду Фонду державного майна та безпеки держави шляхом надання привілеїв фірмі Сільтец у тендерах, організованих для ВП;
- у справі створення резидентури, співробітники якої здійснювали нелегальні заходи за співучасті, невстановлених співробітників Служби Безпеки;
- у справі порушень зв’язаних з розпоряджанням оперативним фондом у
Краківському відділі ВІС та присвоєння оперативних приміщень;
- у справі введення в оману польських державних органів шляхом надання фальшивих відомостей, що мають істотне значення для Республіки Польща та
невиконання обов’язків;
- у справі порушень, зв’язаних з тендером на колісний бронетранспортер;
- у справі нелегального стеження за політичними партіями;
- у справі здійснення шпигунської діяльності проти інтересів обороноздатності
Республіки Польща i її Збройних Сил;
- у справі розкриття, взамін за отримання матеріальної вигоди, таємної інформації
працівниками польських міністерств та не передачі ВІС-ом інформації про
енергетичну загрозу державі відповідним органам;
- у справі розкриття державної таємниці та застосування неправомірних погроз;
Рапорт містить 24 документальні додатки, які ширше розкривають представлені проблеми.

Autor publikacji: