12. Операція ЗЕН | Jerzy Targalski (1952-2021)

У другій половині грудня 2001 р. в одній з конспіративних квартир спеціальних служб у Варшаві відбулася зустріч міністра національної оборони Єжи Шмайдзінського, в.о. керівника Управління охорони держави Збігнєва Сємйонтковського, керівника ВІС полковн. Марка Дукачевського, а також віце-президента фірми Konsalnet286 (і колишнього керівника ХІ Відділу Департаменту І СБ МВС) Александра Маковського. Темою зустрічі була місія в „З”, а, зокрема, роль, яку мав відіграти в цій місії Александер Маковський287.
Як освідчив підчас вияснення перед Верифікаційною комісією Збігнєв Сємйонтковський, міністр національної оборони Єжи Шмайдзінський „намагався перевірити можливості Маковського в (…), йшлося про його оперативні можливості. Я не вірив у його можливості, бо вони були перевірені. (…) Хтось був зацікавлений, щоб Маковський залишився в (…) Він йшов по слизькій стежці на стику бізнесу і служб. Ми в той час були переконаними, що до джерел інформації Маковського треба підходити дуже обережно. Справа взагалі то почалася з оперативної перевірки якоїсь однієї із союзницьких спецслужб, яка вносила багато сумнівів. (…) Як керівник Управління охорони держави я був внутрішньо переконаним, що треба діяти дуже обережно, бо маємо справу з найважливішою справою з точки зору безпеки нашої держави і наших союзників (…). Я висловлював свої сумніви стосовно Маковського міністрові Шмайдзінському і керівникові ВІС. (…) Інтереси в (…) вів також Рудольф Сковронський. Наша верифікація особи Маковського, його інформацій і оперативних можливостей не була для нього доброю. Тому він пішов зі своїми ідеями до ВІС. Ми допускали, що Маковський може бути конфабулянтом, а його джерела можуть бути інспірованими.”288
Той факт, що зустріч відбулася, і загальний зміст розмови був підтверджений також мін. Шмайдзінським і керівником ВІС Дукачевським, хоч вони й інакше представляють позицію мін. Сємйонтковського. За їхньою інформацією він нібито погодився на перехід Маковського під опіку військової розвідки і не попереджував про сумніви союзників і недостовірність інформації Маковського. Тому мін. Шмайдзінський прийняв рішення про використання Александра Маковського і доручив відповідні заходи полковникові Дукачевському. 289
286 Konsalnet, детективна агенція, що складалася головним чином колишніх високопосадовців розвідки кол. СБ
287 APW 00-281/B Прослуховування Є.Шмайдзінського, З.Сємйонтковського, М.Дукачевського. В тексті змінено криптоніми і псевдоніми, а також випущені або змінені власні назви.
288 APW op. cit., Прослуховування З.Сємйонтковського.
289 APW op. cit. Прослуховування М.Дукачевського і Є.Шмайдзінського.
Сторінка 152 з 374
Той доручив провадження справи полковн. Озємбалі, який мав би знати Маковського з часу спільного перебування в дипломатичному осередку в Римі в 80-х рр. Озємбала вів Маковського як джерело „ХАМІД” і на початку 2004 р. передав справу полковн. Сирдикові разом із частково незареєстрованою документацією. 290
Керівник ВІС полковн. Дукачевський передав Сирдикові розпорядження про ведення справи, підкреслюючи, що це відбувається згідно з особистим наказом мін. Єжи Шмайдзінського. 291
Окремі рапорти мають візу Дукачевського, а часом є теж скеровані до Шмайдзінського. Останній підчас прослуховування перед Комісією не заперечував своєї участі в прийнятті рішення про використання Маковського. Підкреслював тільки особливість ситуації, в якій знаходилася військова розвідка, не маючи джерел напередодні вислання війська до „З”. Тому, з метою отримання інформації він не вникав у нюанси діючої юридичної процедури. Колишній міністр національної оборони відмовився відповідати на питання, чи відомий йому зміст Розпорядження Ради Міністрів від 1996 р., що покладав на міністра НО особливу відповідальність за операційно-розвідувальну діяльність ВІС. 292
Справа Маковського була проваджена ВІС в межах двох розробок; при чому одна з них – первісна – з 2001-2004 рр. під криптонімом „ХАМІД” була віднайдена тільки після місячного аналізу цієї справи Верифікаційною комісією. Не знайдено папки справи; залишилася лише папка джерела, що велася з 14 травня 2002 р. Друга справа – під криптонімом „ЗЕН” – була започаткована як проблемна справа щойно в грудні 2003 р. і з цього часу походить перший документ, що знайдений в папці (бракує на ньому підпису і будь-яких інформацій щодо його автора). Перший рапорт, підписаний офіцером, що вів і описував справу, походить з 15.09.2004 р.
Подібно як папка „ХАМІД”, папка „ЗЕН” теж не є укомплектованою: бракує картки початку ведення справи, сторінки мають змінену нумерацію, а окремі документи, що походять з початкового періоду провадження справи, були прикріплені наприкінці папки. Папка має також сліди спроб знищення документації за допомогою заклеювання частини інформації (робились також спроби унеможливити ідентифікацію персональних даних Маковського, а також інформацію про його минуле, зокрема, про його роботу для І Департаменту МВС ПНР, а також про його працю у фірмі Konsalnet). 293 З цими зусиллями співвідноситься факт, що окремі військовослужбовці ВІС і політики, що приймали
290 Справа „Хамід”, арк. 83, свідчить, що ще в березні 2004 р. A. Maковський був ведений як джерело Хамід. Дивись додаток № 24.
291 APW op. cit. Прослуховування полковн. К.Сурдика
292 APW op. cit. Прослуховування Є.Шмайдзінського
293 Дивись папки справи „ХАМІД” i „ЗЕН” в розпорядженні Верифікаційної комісії.
Сторінка 153 з 374
рішення про використання Маковського розвідкою, заперечували, що знають про місце його роботи і зв’язки з Konsalnet-ом.294
Нотатки з папки „ХАМІД” не викликають сумнівів: Маковський є описаний як джерело розвідки ВІС і з огляду на це оплачуваний. Так само папка „З” містить документацію, яка підтверджує факт, що для розвідки Маковський був джерелом, яке повинно було передавати інформацію (в тому числі і від трьох інших джерел, вміщених в „З”). За свої послуги Маковський, починаючи з 2002 р., отримав 17-ма частинами 31.440 зл., а також 108.616 дол. США. Він надіслав щонайменше 75 нотаток і рапортів, мав 15 зареєстрованих оперативних зустрічей, а також здійснив кілька поїздок до „З” за кошти ВІС. Військовослужбовці розвідки неодноразово зустрічалися з джерелом, вказаним Маковським – один раз в Польщі і два рази в „З”.
Кожного разу в зустрічах брав участь Маковський, а військовослужбовці, що виконували завдання розвідки, підкреслювали перед Комісією, що він не погоджувався на самостійні зустрічі джерел з розвідкою. З двома іншими джерелами зустрічей не було взагалі, тому невідомо, чи вони взагалі існували. Закінчуючи цей етап співпраці Маковський домігся досягнення неформальної угоди з розвідкою, згідно якої поставив вимогу виплачувати йому щомісячно 40 тис. дол. США на забезпечення потреб як власних, так і джерел, з якими він працював. Це було пов’язано з його розмовами з розвідкою, які від вів з осені 2005 р., метою яких була організація „смуги впливів”, „будівництва резидентури” і розбудови „бізнесової мережі, як інституції прикриття”. 295
З матеріалів, що містяться в доступних письмових джерелах, а також із зізнань військовослужбовців, що брали участь в операції „ЗЕН”, а також із зізнань політиків, відповідальних за безпеку Польської держави, випливає, що концепція цього прикриття чи смуги мала на меті створення торгівельної фірми (або ж мережі фірм), які б забезпечували армію в „ЗЕН”.
З одного боку ці фірми мали б становити базу для розпізнавально-розвідницької діяльності, з іншого – мали б покривати в країні „ЗЕН” фінансові потреби середовищ, що співпрацювали б з польськими військами.296 Свою частку в цій діяльності повинен був мати також Александер Маковський. Не можна також виключити, що також і інші власники Konsalnet-у або й навіть вся ця фірма. У всякому випадку інший співвласник і засновник Konsalnet-у Вєслав Беднаж вже в лютому 2002 р., тобто на самому початку операції, разом з Маковським і між іншим зі Шмайдзінським взяв участь в поїздці до „ЗЕН”.
Після виборів 2005 р. справу Маковського і операцію, яку він здійснював для дезінформації органів влади РП, тримали в таємниці від найвищих урядовців:
294 APW op. cit. Прослуховування Є.Шмайдзінського, К.Сурдика.
295 Справа „ЗЕН”, т. IV, м.ін. арк. 68, 105, 108.
296 Справа „ЗЕН”, т. III, к. 227-241.
Сторінка 154 з 374
Президента і Прем’єра. Після того, як посаду Міністра національної оборони обійняв Радослав Сікорський, його поінформували про загальну концепцію операції; м.ін. на початку 2006 р. Сікорський був поінформований про її деталі. Як пояснив полковн. Сурдик, Радослав Сікорський прибув тоді до приміщення розвідки і там був ознайомлений зі всією документацією „ЗЕН”. В ході процесу читання, з метою надання додаткових пояснень, були присутні полковн. Сурдик, що вів справу, ген. Дукашевський і особа, що вела документацію. В зізнаннях перед Комісією обидва підтвердили, що мін. Сікорський ознайомився з документами.
Пізніше мали поінформувати Президента і Прем’єра, представляючи їм однак виключно версію, що відповідала точці зору джерела „ЗЕН”.
В свою чергу в записці від 11 вересня 2006 р. напередодні виїзду польської делегації до США керівник ВІС інформував, що мін. Сікорський пропонував президентові Л. Качинському повідомити союзників про суть цієї справи і разом з ними розпочати спільні дії. Мін. Сікорський мав також особисто підтримати цю ініціативу підчас своїх розмов в США. Сурдик ствердив: „Я поінформував міністра Сікорського про ту роль, яку в цій справі виконує Александер Маковський, на початку 2006 р., коли в пресі появилася стаття про пана Сковронського, де було написано про його зв’язки з Маковським в фірмі Inter Commerce”. 297
Справи „ЗЕН” і „ХАМІД” викликають принципові питання. По перше, про що тут насправді йшлося? По друге, як могло так трапитися, що власті РП в ключовій для безпеки держави справі близько 4 років ошукував колишній негативно оцінений співробітник І-го Департаменту МВС ПНР, бізнесмен, якого підозрювали в шахрайстві, інформатор, негативно оцінений найважливішими спеціальними службами світу?
Згідно з записом у першому рапорті щодо справи „ЗЕН”, який зберігся, від 15.09.2004 р. її метою було: „протидія загрозам Польщі і її громадянам, а також іншим суб’єктам міжнародного права з боку терористичних організацій, а також намагання допровадити до затримання головних організаторів і керівників „Х” і „У”. 298 Так визначена мета операції напевно вимагала найвищої достовірності осіб, які брали в ній участь, абсолютно певної інформації, а також особливих зусиль скерованих на перевірку джерел. Тим часом в операції „ЗЕН”, подібно, зрештою, як і в операції „ХАМІД” ситуація є цілком протилежною. Хоч Маковський в документах є описаний як джерело, розписується в отриманні грошей, а також підписує спеціальну інструкцію як
297 APW 00-281/B. Прослуховування K. Сурдикa.
298 Справа „ЗЕН”, т. I, арк. 80
Сторінка 155 з 374
джерело чи ПДІ, насправді, згідно тверджень офіцерів, його не трактували як джерело. Він мав бути, як це представив мін. Шмайдзінський і цілком підтвердив М. Дукачевський, а також офіцери, що його вели, полковн. Сурдик, полковн. В. і полковн. З., „посередником”, „контактом з джерелом”, „контактом”. Оперативна інструкція не передбачає таких категорій співпраці. 299
Нехтування оперативною інструкцією означає порушення закону, поставлення під загрозу людського життя, а успіху усієї операції на крайню небезпеку. В результаті ж загрожує введенням в оману органів держави, в т.ч. і Президента.
Оцінка достовірності Маковського та його джерел має таким чином ключове значення для усієї справи. Військова розвідка доручила йому завдання організації прикриття польської розвідницької присутності в „ЗЕН”. А з плином часу саме він щораз більше приймав рішення щодо заходів розвідки і Польської держави в справах, пов’язаних з „ЗЕН”.
Тим часом Маковського, як джерела, ніхто не перевіряв. Не перевіряли його вірогідності, не контролювали його особи, не перевіряли навіть його місця праці і оточення. Що більше, ніколи не пробули перевірити його джерела в „ЗЕН”, а сам він не погодився на викриття їх осіб розвідці. 300 Офіцери розвідки також не мали можливості зустрітися з ними особисто без супроводу Маковського. Коли їх запитували про цей нетиповий спосіб діяльності, що суперечив діючим правовим нормам, що є обов’язковими в оперативній діяльності, то відповідальні за це пояснювали свою поведінку різними обставинами.
Мін. Шмайдзінський вказував передусім на потребу термінових дій у зв’язку з близьким терміном акції в „ЗЕН”. Керівник ВІС підкреслював заслуги і результативність Маковського в період його роботи для СБ. Офіцери Сурдик, В. і З. вказували на накази, які отримали від керівництва, в т.ч. від міністрів національної оборони, які вказали їм Маковського як джерело. 301
Ці пояснення не є достовірними. Навпаки, здається, що операція „З” була свого роду прикриттям для цілковито іншої діяльності, метою якої було отримання особистої вигоди Маковським і зв’язаних з ним людей. Вказує на це факт систематичного

299 Справa „ЗЕН”, т. IV, м.iн. арк. 11-12, див. також оперативну інструкцію військової розвідки ВІС від 1993 р., арк. 36-44; 73, а також оперативну інструкцію військової розвідки ВІС від 2005 р., м.ін. арк. 36-39, 46-48, 59.
300 APW op. cit. Прослуховування М.Дукачевського, К.Сурдика. При цій оказії було зроблено спробу обдурити Верифікаційну комісію. Позаяк військова розвідка в 1998 р. розпочала розробку фірми Konsalnet i робив це власне полковн. Собецький, який вів документацію справи „ЗЕН”, і полковн. Жак, який, як керівник розвідки, теж займався справою „ЗЕН”. Обидва заперечували факти, задокументовані в архіві. Очевидно, що це означає, що розвідка розпочинаючи співробітництво з Маковським добре знала про його зв’язки з Konsalnet-ом однак не здійснила передбаченої законом процедури, щоб уникнути її документування. Правдоподібно для цього ж були зроблені спроби представити Маковського як „співробітника”, що мало означати, що він не підлягає тим приписам, які оперативна інструкція визначає для роботи з „джерелом”. В документах справи є зрештою рахунки за готель для співробітників Маковського, представлені Konsalnet-ом, Справа „ЗЕН”, т. 1, арк.44).
301 APW op. cit. Прослуховування K. Сурдика.
Сторінка 156 з 374
ігнорування попереджень, що Маковський є особою непевною, конфабулянтом, особою, що приховує правдиві наміри і прагнення. Тут особливо слід підкреслити той факт, що з такою характеристикою Маковського були знайомі міністр національної оборони і керівник ВІС, які були попереджені про це керівником УОД Збігнєвом Сємйонтковським. Важливе значення має факт, що він вказував як на вияснення УОД, так і на інформацію, що походила від союзників. З цієї перспективи особливого значення набирає факт спроби фальсифікації оперативної документації як за допомогою заклеювання персональних даних Маковського, так і шляхом представлення його як джерела, яким він насправді не був, не підлягаючи нормальним оперативним процедурам, а тому й не був особою, яка поставляла розвідці достовірну інформацію. 302
Треба також підкреслити, що на цей факт принаймні два рази звертали увагу офіцери розвідки полковн. Гермель і полковн. Шлєнк. Перший з них в аналітичний записці від жовтня 2004 р. вказував, що інформації Маковського є неконкретними, не підтверджуються, а передусім мають наслідковий, а не випереджуючий характер:303 „В оцінці діяльності джерел бачимо, що інформації, які надходять, є поверховими, що дає підстави припускати, що:
- джерело допрацьовує історію до почутої інформації, однак не має до неї безпосереднього доступу;
або
- вона передається кількома наступними особами, втрачаючи таким чином багато істотних подробиць, і є, як наслідок, переінакшеною або ж неповною”.
Ще глибший діагноз поставили полковн. Шлєнк і полковн. Гермель у висновку поточного аналізу, поміщеного наприкінці Справи „З” (т. ІV, арк. 256, 257). Вони пишуть, що:
„(…) Відсутність конкретних даних і загальний характер інформації робить її мало цінною,
2. Джерело плутає дані осіб, пов’язаних з Х, У, угрупованнями З, В і т.п.
3. Переважна більшість інформації є поверхневою і стосується справ, які вже відбулися,
4. Представлені дані є неконкретними, неперевіреними, що більше – неправдивими.
На сьогоднішній день процент достовірності отриманої інформації є надзвичайно низьким”.
У висновках відверто стверджується:
„1. Інформація, що передається, не відповідає оперативним ефектам, що декларуються підчас контакту,
2. Наш контакт має обмежені можливості отримання достовірної і тим самим перевіреної інформації від його сумнівних персональних джерел.
302 Дивись: Справа „ЗЕН”, т. I, арк. 80; т. II, арк. 1 i 3, a також: Справа „ХАМІД”, арк. 69; Справа „ЗЕН”, т. III, арк. 258/59, повний аналіз точки зору союзників на ступінь достовірності цієї справи в розпорядженні Керівника СКР, SKW/03/zagr./06
303 Справа „ЗЕН”, т. I, арк. 155.
Сторінка 157 з 374
3. Не можна виключити, що контакт свідомо веде з ВІС гру з метою отримання особистої вигоди (напр. фінансової)”.
Незважаючи на такий нищівний діагноз справу не лише провадили далі, видавали величезні суми на утримання вигаданого „джерела” або ж „контакту”. Передусім однак свідомо обдурювали державну владу, насамперед Президента і відповідні союзницькі інституції. В документах справи збереглися принаймні три донесення і рапорти скеровані до найвищих державних чинників, в яких стверджувалося, що ВІС володіють інформацією, що вказує на можливість схоплення керівництва терористів з угрупування „Х”. Рекомендувалося порозумітися з союзниками з метою організації спільної операції, яка б мало закінчитися ліквідацією терористів; намовлялося найвищу владу розпочати відповідні міжнародні переговори; передавалося фальшиві донесення іншим відповідним службам держави – віце-міністрові МНО, що був відповідальним за ВІС, а передусім Прем’єрові і Президентові Республіки Польща. Спираючись м.ін. на вигадані донесення Маковського і його джерел, М. Дукачевський взимку 2005 р. радив державній владі запровадити в цілій державі надзвичайні заходи, які мали б запобігти терористичним актам. Реалізація його поради означала б значну загрозу спокою в суспільстві.304 Однак немає сумніву, що найстрашніші наслідки мали б спроби ввести в оману Президента РП, найвищі державні інстанції, а також союзників Польщі в той час, коли внаслідок дезінформації розвідка розпочала операцію, що мала на меті видурити в союзників багатомільйонну нагороду під претекстом ліквідації терористів.305 Водночас офіцери розвідки звинувачували союзників в недоброзичливості і навіть в їхньому небажанні, викликаному чинниками політичного характеру, знешкодити терористів, позаяк ті (союзники) вказували на фіктивність інформації.
Особливо належить підкреслити думку, що міститься м.ін. в рапорті від 24.07.2006 р., в якій вказується, що політика сили, що її проводять США, є справжньою причиною небажання стосовно спроб схоплення терористів і відкинення пропозицій, які надходять від керівництва ВІС.306 Всі ці аргументи були лише маскуванням справжніх намірів, що їх переслідував Александер Маковський,
304 Дивись м.ін. Справа „ЗЕН”. т. I, арк. 149; т. II, арк. 5-10, 32-40, 42-59, зокрема арк. 75-80, 108-111. На підставі тих рапортів МНО Радослав Сікорський віддав розпорядження передати інформацію про загрозу союзникам. Перелік осіб та інституцій, яким були скеровані листи в цій справі до жовтня 2005 р., див. арк. 117, 187, 265; справа консультацій з іншими службами арк. 216-218; інформація для МНО Радослава Сікорського, арк. 267-272; для міністра-координатора Збігнєва Вассермана, арк. 273-278; міністра Вітольда Марчука, керівника АВБ i керівника АР арк. 279-288; Головного коменданта прикордонної охорони арк. 289-293 i наст. Особлива інтенсифікація інформації, що базувалася на донесеннях Маковського, наступила зимою 2005 р. після перемоги на виборах ПіС-у і складенні присяги президентом Лєхом Качинським, див. м.ін. Справа „ЗЕН”. т. III, арк. 30-42, 51-51-52, 254/55, 283-284; позиція розвідки ВІС у зв’язку з негативною оцінкою достовірності інформації, Справа „ЗЕН”. т. III, арк. м.iн. 272-276).
305 Справа „ЗЕН”. т. IV, арк. 1-12, 30-34, 56-57, 58-63, 64-66, 68-71, 114-116, a особливо інформація для МНО Р. Сікорського від 26.04.2006 р. i для Колегії у справах спецслужб, арк. 229, і для віце-міністра МНО від 11 вересня, арк. 236-237 i 238-243, a також Справа „ЗЕН”. т. IV, арк. 84-85).
306 Справа „ЗЕН”. т. IV, арк. 214-216.
Сторінка 158 з 374
який був справжнім автором усієї операції і який насправді інспірував дії розвідки ВІС.
Ми не знаємо всіх обставин і причин співпраці військової розвідки з Александром Маковським. Найправдоподібніше, що істотне значення мають проблеми, що їх піднімали військовослужбовці і політики в зізнаннях, складених перед Верифікаційною комісією, де вони вказували на довіру, яку мала до Маковського розвідка у зв’язку з його багаторічною працею в СБ. З цього періоду походить також знайомство Маковського з Марком Озємбалою, який познайомився з ним підчас перебування в дипломатичному представництві в Римі у 80-х рр. Озємбала став також першим офіцером, який вів Маковського. Якийсь вплив на рішення міністра Єжи Шмайдзінського мав напевно й досвід Маковського в бізнесі. Шмайдзінський заперечує, що знав яким він (цей досвід) був, однак важко в це повірити; докладний звіт про фінансові зв’язки, що пов’язували Маковського з мешканцями „З” представили Комісії у своїх зізнаннях військовослужбовці розвідки ВІС. Про конфлікт, що мав фінансове підґрунтя, між Маковським і розвідкою УОД говорив мін. Семйонтковський, а про розрахунки у вигляді дорогоцінного каміння говорили військовослужбовці, яких прослуховувала у цій справі Комісія.307 З цих інформацій випливає образ масштабних, в т.ч. нелегальних операцій здійснюваних Александром (в польському тексті чомусь Вальдемаром) Маковським, Сковронським, а також їхніми спільниками в Польщі і за кордоном. Третьою проблемою, яку напевно брали до уваги, були стосунки і знайомства Маковського в середовищі частини керівників „ЗЕН”. Ці близькі знайомства підтверджує в своїх зізнаннях мін. Шмайдзінський, котрий їх спостерігав на місці підчас візиту 2002 р. до „ЗЕН”, а також інші військовослужбовці, що перебували там в рамках діяльності розвідки ВІС.308 Тому, крім фінансових проблем, треба теж брати до уваги політичні обставини. Така порада міститься в донесеннях, де підкреслюється, що західні союзники з огляду на великодержавну політичну гру не є зацікавленими у ліквідації терористів і, що власне це – а не ненадійність Александра Маковського – є причиною їхньої недовіри до інформації польських джерел. Однак, такі передумови виникають з огляду на позицію, яку зайняли окремі військовослужбовці підчас прослуховувань, коли стверджували, що не бачать нічого поганого в співпраці з угрупованнями контрольованими противниками США і не трактують цього як загрозу для польської місії.309
Таким чином, справи „ЗЕН” і „ХАМІД” є ніби свого роду підсумком негативних наслідків, що виникають з опертя польських військових спецслужб на людських колективах,
307 APW op. cit. Прослуховування К.Сурдика, M. Гермеля, K. Собалі, Є. Шмайдзінського i З. Семйонтковського.
308 APW op. cit. Прослуховуванням Є. Шмайдзінського, З. Семйонтковського, К.Сурдика i M. М.Гермеля.
309 APW 00-470/B Прослуховування К.Сурдика…
Сторінка 159 з 374
концепціях і способах діяльності, запозичених з часів ПНР. Тут мали місце майже всі патології, описані в цьому рапорті: опертя служб на колективах, вишколених в СРСР, використання людей з колишньої СБ (організованих в так звані розвідки, що насправді були колективами, що прагнули керувати польськими службами), розбудова резидентур і розвідувальної діяльності спираючись на мережі господарських підприємств, і, нарешті, ігнорування державної влади і її контролю над спецслужбами, а також готовність до обдурювання власної держави. Описана ситуація стала прямим запереченням професіоналізму, вміння, ефективності і потрібності цих служб. В справі ”ЗЕН” служби, діючи за вказівками авантюриста, обкрадали польську державу і були готовими наразити польських солдатів і керівництво збройних сил на найвищу небезпеку і міжнародну компрометацію. Тому, слід поставити питання про мотиви подібних дій, пам’ятаючи, що так сталося насамперед тому, що протягом років служби, що виросли на радянському ґрунті, були цілковито безкарними і крім кількох місяців правління кабінету Яна Ольшевського ніхто до цього часу не пробував змусити їх, щоб служили інтересам Польської держави і нації.
Дивлячись з цієї перспективи, ствердимо, що ліквідація ВІС і створення нових військових спецслужб буде єдино можливим вирішенням даної проблеми.
У світлі наведених фактів діяльність згаданих осіб підпадає під дію статті 70а абзац 1 і 2 пункт 2 Закону від 9 червня 2006 р. Положення про введення закону про Службу військової контррозвідки та службу військової розвідки, а також закону про службу співробітників служби військової контррозвідки та служби військової розвідки: полковн. Єжи Сурдик, полковн. Даріуш Собаля і полковн. Вальдемар Жак.
Діяльність Александра (в пол. тексті чомусь Andzej) Маковського підпадає під дію статті 70а абзац 2 пункт 1 наведеного вище закону.
У згаданий період керівниками ВІС були: ген. бриг. Марек Дукачевський і ген. бриг. Ян Жуковський.
В статті 5 абзац 1 закону від 14 грудня 1995 р. про посаду міністра національної оборони вказується, що Військова інформаційна служба підлягає безпосередньо згаданому міністрові. Деталізацією цього положення був параграф 1 пункт 16 розпорядження Ради Міністрів від 9 липня 1996 року щодо деталізації компетенції міністра національної оборони. Ним на міністра національної оборони покладався обов’язок здійснювати нагляд за діяльністю Військових інформаційних служб, зокрема за їх оперативно-розвідувальною діяльністю. Згідно закону від 9 липня 2003 року про Військові інформаційні служби нагляд за діяльністю цих служб здійснював міністр
Сторінка 160 з 374
національної оборони, який призначав на службову посаду та звільняв з неї керівника ВІС.
На підставі статті 9 абзацу 1 цього закону керівник ВІС підпорядковувався безпосередньо міністрові національної оборони. Міністром НО в згаданий період був Єжи Шмайдзінський.
Наведені в цьому розділі факти викликають сумніви щодо законності діяльності військовослужбовців ВІС, в зв’язку з чим Верифікаційна комісія скерувала до Головної військової прокуратури повідомлення про підозру в скоєнні злочину в відповідності зі статтею 304 параграф 2 кримінально-процесуального кодексу.
Сторінка 161 з 374
Закінчення
Військовими інформаційними службами керував начальник, якому підпорядковувалися начальники окремих управлінь і бюро, відділень, відділів і т.п. Це він, перебуваючи на найвищому щаблі в організаційній структурі ВІС, був відповідальний за дії всіх військовослужбовців, співробітників i працівників ВІС.
До 1995 року відповідальність за діяльність Військових інформаційних служб
expressis verbis не була врегульована положеннями на рівні закону, а навіть розпорядження. Це може викликати помилкове уявлення, що немає особи, яка в якості особи, що здійснює нагляд за діяльністю служби – з її начальником включно – несла б солідарну відповідальність із співробітниками, які чинили діяння, що не відповідали діючому законодавству. На підставі ст. 35 абз. 1 т.зв. „малої конституції” 1992 року верховним головнокомандувачем Збройних Сил РП є президент. В наступному абзаці мова йде про те, що саме президент, у порозумінні з міністром національної оборони призначає та звільняє начальника ГШ ВП,
a за поданням Міністра НО призначає та звільняє заступників Начальника ГШ, командувачів родів військ Збройних Сил та командувачів військових округів. З цих положень випливає, що в мирний період відповідальність за діяльність Збройних Сил РП несе як Президент, так і Міністр НО. Що означає їх особливу відповідальність за діяльність ВІС.
Аналогічне вирішення записано в Конституції Республіки Польща від 2 квітня 1997 року. Стаття 134 основного закону говорить про те, що в мирний час верховне командування Збройними Силами за посередництвом міністра НО здійснює Президент РП.
В обох правових ситуаціях більший тягар відповідальності лежить на Президентові РП, який виконує свої прерогативи за посередництвом міністра НО.
Щойно в ст. 5 абз. 1 закону від 14 грудня 1995 року про посаду Міністра національної оборони міститься положення, яке конкретизувало, що Військові інформаційні служби
підпорядковувались безпосередньо цьому міністрові. Це звичайно в жодному випадку не виключає відповідальності чергових міністрів ОН за діяльність ВІС до набрання чинності цим законом, оскільки кожен міністр на загальних принципах відповідальний за своє міністерство.
Ключовим положенням є §1 пункт 16 розпорядження Ради міністрів від 9 липня 1996
року щодо деталізації компетенції міністра національної оборони. Він покладає на
Сторінка 162 з 374
Міністра Національної оборони обов’язок здійснення нагляду за діяльністю Військових інформаційних служб, в т.ч., зокрема, за їх оперативно-розвідувальною діяльністю.
Цілісний запис було вміщено щойно в закон від 9 липня 2003 року про
Військові інформаційні служби, на підставі якого відповідальність за діяльність цих служб ніс Міністр національної оборони, який призначав на службову посаду та звільняв з неї начальника ВІС. Згідно із ст. 9 абз. 1 цього закону начальник ВІС до набрання чинності законом від 9 червня 2006 року підпорядковувався безпосередньо міністрові національної оборони.
Цей правовий стан вказує на те, що через порушення і недоробки вказані у рапорті особливу відповідальність несуть:
•Президент РП Лєх Валенса
•Президент РП Александер Кваснєвський
•Начальник Генерального Штабу ВП ген. броні Тадеуш Вілєцький (в період підпорядкованості ВІС ГШ ВП)
•Міністр НО Пйотр Колодзєйчик
•Міністр НО Януш Онишкевич
•Міністр НО Збігнєв Оконьський
•Міністр НО СтаніславДобжанський
•Міністр НО Броніслав Коморовський
•Міністр НО Єжи Шмайдзінський,
а також такі керівники ВІС:
•контрадмірал Чеслав Вавжиняк
•ген. Болєслав Ізидорчик
•ген. Константи Малєйчик
•ген. Казімєж Гловацький
•ген. МарекДукачевський

Антоні Мацєревіч
Голова Верифікаційної Комісії
Сторінка 163 з 374
ДОДАТКИ
Додаток №1
РАПОРТ НАДЗВИЧАЙНОЇ ПІДКОМІСІЇ У СПРАВАХ ВИВЧЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ
КОЛИШНЬОЇ ВІЙСЬКОВОЇ ВНУТРІШНЬОЇ СЛУЖБИ
Надзвичайна підкомісія у справах вивчення діяльності колишньої Військової внутрішньої служби була створена Президіями Комісії національної оборони та адміністрації і внутрішніх справ у зв’язку з напливаючою інформацією про:
1) мнимий характер реорганізації здійсненої у ВВС;
2) ведене в колишніх структурних підрозділах ВВС широкомасштабне знищення документації, яка могла б бути доказом діяльності, що суперечила законодавству;
3) переведення скомпрометованих співробітників кол. ВВС для виконання нових завдань у реорганізованих структурах МНО та інших адміністративних підрозділах;
4) усування під різними приводами співробітників, які були відомі своїми легітимістськими поглядами.
Перевірці цієї інформації і перед створенням Надзвичайної підкомісії не сприяла відсутність реакції керівництва міністерства національної оборони на заяви про представлення Рапорту щодо реорганізації колишньої Військової Внутрішньої служби та відмова Найвищої контрольної палати перевірити легальність знищення документів кол. ВВС.
Під час своєї роботи Надзвичайна підкомісія провела чотири засідання, низку розмов з офіцерами кол. ВВС, ознайомилась також із багатьма документами що стосувалися питань, які були предметом її зацікавлення. У зв’язку з напливаючою інформацією про матеріальні зловживання Підкомісія звернулася до Найвищої Контрольної Палати з проханням провести перевірку фінансового господарства кол. Керівництва ВВС.
Реалізація поставлених перед Надзвичайною підкомісією завдань утруднював факт знищення значної частини документів кол. ВВС. У зв’язку з цим, відповіді на багато питань не могли дати також нове керівництво військової контррозвідки, яке, наприклад, отримало після кол. ВВС лише оперативні матеріали без фінансової документації.
Сторінка 164 з 374
Результатом роботи Надзвичайної підкомісії є даний Рапорт. Він складається з трьох частин. Перша охоплює період до моменту розпуску Військової внутрішньої служби. Друга стосується існуючого стану військової контррозвідки, третя містить висновки Підкомісії.
ЧАСТИНА I
1. Правові підстави діяльності ВВС:
Військова внутрішня служба була створена наказом Міністра національної оборони
у січні 1957 р. (його текст не зберігся). У ньому були перераховані такі завдання ВВС:
контррозвідницьке прикриття армії, дізнаннєво-слідча діяльність, утримання порядку за межами казарм.
Принципи діяльності ВВС були окреслені таких документах:
інструкції Міністра національної оборони (остання датована березнем 1984 р. – Додаток № 1)
річні директиви начальника ВВС (останні датовані 1990 р. - Додаток № 2).
розпорядження начальника ВВС та начальників окремих управлінь.
Нормативний характер для ВВС мали також такі документи:
"Принципи співпраці у сфері контр розвідницької діяльності" (Додаток до "Принципів
Співпраці Міністерства національної оборони i Міністерства внутрішніх справ" за 1974
р.),
Інструкції ЦК ПОРП про партійно-політичну роботу в армії.
Тут слід зауважити, що певна частина діяльності ВВС (зокрема проти політичної опозиції) велась спираючись на усні розпорядження, які згодом не знаходили відображення в документах.
2. Фінансові порушення:
Під час своєї роботи Надзвичайна підкомісія отримала багато сигналів про фінансові порушення, а навіть і про фінансові зловживання. Оскільки Підкомісія не була в стані перевірити обґрунтованості закидів, що появлялися, вона звернулася до Голови Найвищої контрольної палати з проханням провести перевірку фінансового господарства колишнього керівництва ВВС. У скерованих до НКП листах Підкомісія порушила такі питання:
- спосіб ведення фінансової документації та її доля після розпуску ВВС.
- спосіб використання позабюджетних коштів, що походили, м.ін. з розвідницьких ігор та валютних полювань,
Сторінка 165 з 374
- зв’язки з полонійними підприємствами, які мали відраховувати частину доходів ВВС,
порушення у використанні оперативного фонду (наприклад, утримання таємних квартир, які фактично ніколи не були використовувані в таких цілях, натомість жили у них офіцери ВВС або їхні сім’ї),
використання послуг військових комбінатів (наприклад, виготовлення штуцерів для ген. Були i ген. Порадкі 1-м технічним складом у Помєхувку),
принципи розподілу талонів на автомобілі (Додатокi № 3 i 4).
Група Національної оборони і Внутрішніх справ НКП почала контрольні заходи.
3. Діяльність проти політичної опозиції:
У всіх наступних інструкціях, що стосувалися діяльності ВВС містився запис про боротьбу з ворожою політичною діяльністю. На практиці завдання виходили далеко за межі контррозвідки: предметом зацікавлення була не лише діяльність у буквальному значенні цього слова, але й слухання західних радіостанцій, володіння незалежними виданнями, a також участь в релігійних практиках. Активізація заходів проти опозиції посилилась після призначення начальником ВВС ген. Чеславa Кіщак, а після його призначення на посаду міністра внутрішніх справ було налагоджено тісну співпрацю з цим міністерством.
Значення, яке приписувалося боротьбі з політичною опозицією добре відображає "Інструкція про діяльність контррозвідки в збройних силах ПНР" з 1984 р., в якій з чотирьох поставлених перед ВВС цілей дві стосувалися боротьби з опозиційною політичною діяльністю: "Контр розвідницька діяльність у Збройних Силах має на меті (…):
2) захист армії від впливу антисоціалістичних сил та центрів ідеологічної диверсії;
3) викриття в армії злочинів, зокрема політичного характеру та їх виконавців (...)" (Додаток № 1).
Фактичні зацікавлення ВВС виходили за межі армії та зв’язаних з нею кіл.
Про це свідчить зміст документу п.н. "Службова записка стосовно: оцінки ефективності діяльності, що мають на меті посилення оперативних позицій в угрупованнях політичного противника" від 29.07.1988 року (Додаток № 5). В ньому наводяться приклади успіхів, що полягали у влаштуванні таємних співпрацівників в опозиційних угрупованнях та рекомендуються найбільш результативні методи оперативної роботи.
Сторінка 166 з 374
До більш відомих операцій ВВС проти політичної опозиції відноситься арешт Владиславa Фрасинюка та розробка групи, яка видавала часопис "Редута".
4. Роль ген. Едмундa Були:
На остаточну форму, якої набрали вищеописані явища, значний вплив мав останній начальник ВВС (з 1986 р.). ген. Едмунд Булa. Члени Надзвичайної підкомісії часто зустрічалися з інформацією про автократичні методи
діяльності ген. Були. Він зосередив у своїх руках всі персональні рішення, що мало своїм наслідком підбирання людей на посади за критеріями послуху, а не за критеріями по-суті роботи. Більше того, він узалежнював цих людей матеріально, оскільки він приймав рішення про фінансові заохочення, талони на автомобілі або ж про надання квартир. Важливим механізмом узалежнення були рішення про виїзд за кордон, як короткотермінові, службові або ж на відпочинок, так і довготермінові – в дипломатичні представництва, у військові місії (напр., Корея, Сирія і т.п.).
5. Знищення документів:
Однією з головних перешкод, на яку наштовхнулися члени Підкомісії, була неможливість знайти відповідь на виникаючі питання i сумніви у документах, що залишились після ВВС. Значна частина архіву кол. ВВС була за розпорядженням ген.
Були знищена. Виявлення цієї ситуації спричинило створення начальником Генерального штабу розпорядженням № 31 від 26.07.1990 р. спеціальної комісії, завданням якої було "вивчення причин, обставин і наслідків знищення архівних документів керівництва Військової внутрішньої служби". Черговим розпорядженням № 37 від 10.08.1990 р. цій комісії було доручено контроль за "станом архівних фондів та способів поведінки з документами, що мають архівну цінність в місцевих органах ВВС
(управліннях i підпорядкованих їм вибраних Відділах)" [Додатки № 6 i 7) .
Комісія виявила, що довільна інтерпретація положень спричинила, що протягом всього періоду функціонування ВВС знищено низку документів, що мали архівну цінність.
Особливе спустошення архівних документів мало місце на рубежі 1989-90 рр., коли
під претекстом реструктуризації ВВС, за наказом та під наглядом керівництва ВВС та з власної ініціативи було проведено тотальне знищення фондів. Комісія однозначно вказала на ген. Едмунда Булу як того, хто видав усне розпорядження про проведення ліквідації архівних фондів керівництва ВВС. Подібні заходи було проведено місцевими органами
Сторінка 167 з 374
ВВС. Найбільші знищення мали місце в Управлінні ВВС СВО, де було ліквідовано також реєстр архівних документів та протоколи знищення документів, що, на думку комісії, було явним затиранням слідів. Безпосередню відповідальність за такий перебіг подій несе кол. начальник Управління ВВС СВО полковн. Станіслав Торебко (до недавнього часу аташе у Москві). Знищення документів часто відбувалося за усним наказом.
Було знищено матеріали, що мали історичну цінність, зокрема, документи Головного управління інформації та матеріали, що компрометували працівників Найвищого військового суду та Головної Військової прокуратури періоду 1.09.1946-31.12.1947 р. Комісія виявила також низку випадків знищення оперативних документів останнього десятиліття, придатних у подальшій діяльності контррозвідки. Мали місце випадки знищення документів після видання розпорядження начальника Генерального штабу від 26.07.1990 р. яким заборонялося їх знищення у збройних силах (Додатки № 7 i 8).
Комісія висловила думку, що "знищення документів поточної діяльності було спричинене задіяністю військової контррозвідки до розробки політичної опозиції, a тим самим втручання у компетенції Служби безпеки". Стосовно архівних матеріалів установлено, що "могло мати місце т.зв. затирання слідів" шляхом знищення документів, що компрометували органів колишнього Головного Управління інформації i ВВС" (Додаток № 9).
Комісія вказала також осіб, відповідальних за початок і перебіг операції із знищення документів і запропонувала порушити щодо них кримінальні справи.
У зв’язку з тим, що цією справою займається Прокуратура Варшавського військового округу, Надзвичайна підкомісія звернулася з проханням поінформувати про стан
просування попереднього слідства та – якщо слідство осягнуло відповідну фазу – про представлення переліку підозрюваних осіб і представлених їм звинувачень. 19.02.1991 р. прокуратура ВВО пред’явила звинувачення першій із замішаних у справу знищення документів осіб, підполковн. запасу Янoві Дузінкєвичеві, кол. начальникoвi
Відділу V Управління ВВС СВО, попередила також про пред’явлення звинувачень черговим підозрюваним. Надзвичайна підкомісія буде постійно інформуватися про розвиток слідства (Додаток № 10).
У цьому місці слід зауважити, що Надзвичайній підкомісії невідомо нічого про те, щоб винні у знищенні документів особи були притягнуті до дисциплінарної відповідальності.
6. Співпраця з контррозвідками країн-учасниць Варшавського договору:
Сторінка 168 з 374
Одним із найсерйозніших звинувачень, що ставиться деяким офіцерам кол. ВВС, є звинувачення у співпраці з КДБ. Надзвичайна підкомісія не була в стані вирішити обґрунтованості цих звинувачень. Можна лише ствердити, що – не дивлячись на заперечення з боку керівництва МНО – сумніви не були до кінця розвіяні. Фактом є те, що частина офіцерів нинішньої Військової Контррозвідки проходила навчання в Академії КДБ у Moскві. Фактом є також, що до січня 1990 р. при ВВС функціонували i офіційні резиденти (останнім був ген. Фомін), які могли вільно контактувати з усіма офіцерами ВВС. Фактом є також і те, що тісні контакти між польськими i радянськими органами контррозвідки підтримувались також на рівні військових округів i тактичних груп. Всі ці ситуації сприяли отриманню КДБ i іншими цього типу інституціями співпрацівників серед офіцерів ВВС, зокрема, що за таку співпрацю не грозили жодні санкції. А навпаки, хороші особисті контакти з радянськими офіцерами могли мати значний вплив на кар’єру офіцера ВВС.
Надзвичайна підкомісія отримала також інформацію, що значна частина документів кол. ВВС у минулому була мікрофільмована, при чому ці мікрофільми могли бути надані в доступ або передані КДБ.
ЧАСТИНА II:
1. Структурні зміни:
У серпні 1990 р. Військову внутрішню службу було ліквідовано. Замість неї було створено Військову жандармерію та Військову контррозвідку, які перебрали завдання колишнього ІІ Управління керівництва ВВС. При цьому були проведені структурні зміни.
I Відділ керівництва ВВС (контррозвідницька профілактика) перетворено у Відділ
Профілактики, Відділ II (боротьба із розвідницькою діяльністю та наступ) - у Відділ
наступу та розробки, Відділ IV (аналітично-інформаційний) - у Відділ досліджень i
аналізу. Колишній Відділ III, що займався боротьбою із ідеологічними і політичними диверсіями, було ліквідовано і немає свого відповідника в новій структурі.
Зміни в місцевих органах полягали перш за все у зменшенні кількості місцевих відділів об'єднання кількох в один. Якщо це якимось чином дозволило скоротити кадри, то однак спричинило також відрив структур контррозвідки від війська. Це слід оцінювати як послаблення контррозвідки, оскільки кількість працівників проміжних структур, що аналізують і обробляють інформацію, є надто велика у порівнянні з кількістю оперативних працівників, які збирають інформацію.
2. Персональні зміни

Сторінка 169 з 374
Із структурними змінами були пов’язані також персональні зміни. Зменшено загальну чисельність військової контррозвідки та Військової жандармерії: в них несуть службу 60% штатного розпису колишніх ВВС (тобто 73% облікового стану – різниця пояснюється: досить великою кількістю вакантних місць - 19% - кількості вакантних місць). У контррозвідці несуть службу 24% штатного розпису (29% облікового стану) кол. ВВС.
Решту було скеровано на перехідні переліки, при чому близько 1/3 з них мала бути -
з огляду на досягнення пенсійного віку – звільнена із професійної військової служби у 1990 i 1991 р.
При призначенні на посади у нових структурах не було взято до уваги 83 офіцерів, які до цього часу займали керівні посади у ВВС (Додаток № 11).
Процес персональних змін перебігав не без перешкод. Надзвичайна підкомісія
отримала низку сигналів, що свідчили про те, що всюди підбір кадрів у органи військової контррозвідки спирався виключно на критеріях по суті. В деяких осередках реорганізація стала нагодою для того, щоб позбутися "невигідних" офіцерів. Підкомісії відомі також випадки, коли нова одиниця військової контррозвідки на половину складалася з колишніх начальників i заступників начальників одиниць ВВС.
Цього типу заходи викликають озлоблення молодих офіцерів, у очах яких реорганізація полягала лише у зміцненні позицій дотеперішніх начальників,
подекуди причетних у минулому до матеріальних зловживань або боротьби з опозицією.
Негативні наслідки неналежного підбору керівників місцевих органів можуть мати не лише персональний вимір. Адже вони отримали значно більшу ніж у минулому самостійність. За таких умов вибір некомпетентної особи або ж такої, яка викликає сумніви з точки зору її минулого загрожує результативності роботи військової контррозвідки, a
отже й загрожує безпеці держави. Також за межами нинішньої структури контррозвідки персональні зміни не були закінчені повністю. Все ще триває звільнення з різних посад людей, які скомпрометували себе, близьких співробітників ген. Були, які подекуди походили ще з Інформації. Прикладом може бути полковн. Станіслав Торебко, який після невдалої спроби вербування в таємні агенти співпрацівника депутата парламенту нинішнього скликання потрапив на посаду аташе в посольстві у Москві, звідки повернувся щойно у лютому ц.р.
ЧАСТИНА III :
1. Висновки, що стосуються структури контррозвідки:
Сторінка 170 з 374
Відносно центральних органів контррозвідки обґрунтованими здаються висновки, сформульовані нинішнім керівництвом контррозвідки про необхідність об’єднання підрозділів, що займаються наступом і розробкою при одночасному поділі їх на Відділи "W" i "Z" («всхуд» (схід) і захід). Натомість в місцевих органах бажаним є перехід від територіальної структури до більш тісно пов’язаної із структурою армії (Додаток № 12) , що
Повинно бути пов’язане із збільшенням кількості операційних працівників за рахунок проміжних структур.
Персональні висновки:
Як згадувалось раніше, персональних змін в органах військової контррозвідки не можна вважати закінченими. Здається необхідним застосування більш обдуманих,
Спрямованих у майбутнє критеріїв. Їх застосування повинно мати наслідком подальшу зміну кадрів на керівному рівні, що є дуже важливим з огляду на нинішню політичну ситуацію. Частина колишніх керівних кадрів може мати зв’язки із розвід службами соціалістичних держав, які раніше не входили у сферу інтересів польської військової контррозвідки. Зміна кадрів дозволить також залагодити конфлікт, що вимальовувався між молодшими і старшими офіцерами, оскільки відкриє шлях до підвищення по службі най здібніших з числа молодих офіцерів.
3. Кінцеві висновки
Сторінка 171 з 374
Додаток № 1