6. Вплив ВІС на формування громадської думки

ВІС впливали на засоби масової інформації шляхом вербування журналістів i членів керівництва редакцій телевізійних станцій, завдяки яким, посередньо впливали на видавничу політику i програмну лінію редакцій або трансляторів.
На початку 90-х рр. оперативна діяльність велась як у громадських засобах масової інформації, так і у комерційних, що довело до вироблення ВІС позицій, з яких
можна було контролювати всі телевізійні станції та більшість центральних друкованих органів.
Діяльність ВІС у громадських засобах масової інформації велася м.ін. через інформаторів цих служб та через т.зв. офіцерів під прикриттям (ОПП).
Прикладом ОПП є Януш Броднєвіч132 псевдонім „БУРСКІ” i „ҐЖЕҐОЖ”. Центр строго керував діяльністю „БУРСЬКОГО”. Про це свідчать записки про вказівку відповідних бізнес-товариств чи фондів, у які повинна вступити фірма цього офіцера (наприклад, Фонд Культури, Дім Польщі, TVP, POLSAT).
У 1994 р. „БУРСКІ” був введений до TVP на посаду заступника директора в організованій Пресовій телевізійній агенції (ПТА) i формально займався м.ін.
верифікацією угод TVP з його партнерами, їх розробкою і т.д. „БУРСКІ” прагнув отримати вплив на TVP i в 1994 р. запропонував Центрові ВІС реалізацію проекту, що стосувався контролю обігу інформації. Йшлося про використання т.зв. мережі розсіювання для пересилання інформації, яку збирали всі регіональні телевізійні станції у Польщі.
ВІС планували отримати випереджуючий доступ до цієї інформації i мали намір
Збирати її через тодішнє Бюро з питань оборони TVP. Використання ВІС цієї системи
передачі інформації мало давати користь службі, зокрема, шляхом:
- отримання додаткових фінансових засобів для Центру з дистрибуції деталей для компютерів-приймачів;
- передачі в Центр i накопичення даних та інформації відкритого характеру i
Кодованої інформації в Польщі і за кордоном;
- можливості контролю всіх одержувачів інформації, яку вони пересилали (сервісне обслуговування мережі фірмою або установою, в якій Центр має або міг би влаштувати своїх представників i техніків.
132 Папка „БУРСКІ”, стосується військовослужбовця II Управління Генерального штабу НВП Янушa Броднєвічa, з 1990 р. у Відділі Y, у 1993 р. формував інституцію прикриття під назвою „Фонд Культури” i підпорядковану їй фірму „Дім Польщі”, a згодом розпочав роботу в TVP.
Сторінка 86 з 374
Крім того, планувалося „виробництво декодерів i сервісне обслуговування мережі суб'єктом господарської діяльності, що залежав від ВІС, але не був зв'язаний з МНО. Таке вирішення дозволило б трансфер зисків до Центру в обхід МНО”. Тодішні положення законодавства передбачали, що фінансові засоби, отримані на зовнішньому ринку мусили бути переказані в бюджет держави.
Головною метою цього починання мала бути можливість контролювання обігу інформації всіх регіональних телебачень у Польщі та отримання додаткових
грошей для ВІС. Здається, що оправданою є теза, що зусилля „БУРСЬКОГО”
були частиною операції, що мала на меті контроль не лише за середовищем журналістів чи світу засобів масової інформації133. Всі плани i заходи „БУРСЬКОГО” були за кожним разом аналізовані і перед реалізацією затверджувались його начальством.
„БУРСКІ” займався також створенням і перебиранням інституцій і фірм,
Що займалися обігом і обробкою інформації. Найбільш спектакулярною його акцією було перебирання на користь розвідки Центрів культури i інформації МЗС. Ще у грудні 1991 р. „БУРСКІ”, завдяки допомозі свого колеги, тодішнього заступника міністра культури Мацєя Й. Рамуса134, директора бюро Фонду Культури. З 1993 р. „БУРСКІ” був також членом правління цього Фонду135. Фонд Культури був створений наприкінці 1990 року i мав „ліцензію в рамках, лімітів, які давала ЄЕС, на ведення економічної та торговельної діяльності з партнерами в СРСР”. Найправдоподібніше, що власне це зробило її такою цікавою для розвідки, яка вирішила перебрати Фонд на себе. Рішення про спробу перебирання фонду прийняли (після ознайомлення з рапортом „БУРСЬКОГО”) тодішні керівники Відділів Y i A, полковн. Константи Малєйчик i полковн. Здзіслав Жиловський. Незабаром
рекомендовані „БУРСЬКИМ” організаційно-правові зміни Фонду дали військовій розвідці вирішальний вплив на напрямки його розвитку.
Розвідка перебрала на себе керівництво Фондом і використав його для привласнення - з організаційної та фінансової точок зору - Центрів Культури i інформації за кордоном. Це було зроблено шляхом створення (Фондом i державними фінансовими підприємствами) фірми „Дім Польщі”. Цій фірмі міністр Кшиштоф Скубішевський передав Центри інформації i
133 Ідентичним чином планувалось – через співпрацівника „ТУР” (Пйотр Нуровський ) – діяти щодо новостворюваної приватної телевізійної станції POLSAT.
134 M. Й. Рамус, з 1.3.1991 по 1.3.1992 – генеральний директор МКіМ (у ранзі міністра). Здійснював нагляд за діяльністю Бюро зміни власності i процесами приватизації на підприємствах, що були у підпорядкуванні МКіМ.
135 До складу правління входили особи з колишніх урядових кіл (Анджей Сіцінський, Ізабеля Цивіньска, Ельжбєта Сухоцка-Рогуска, Мацєй Рамус, Анджей Роттермунд), бізнес-кіл (Фелікс Куліковський, Томаш Конарський, Й. Романовський, Александр Гавронік і Роберт Жондца – останній через фірми Art.-B). ВІС планували завербувати Р. Жондцу в якості таємного співпрацівника/інформатора. У 1993 р. РЖ прийняли на роботу до Вищої школи підприємництва і управління ім. Л. Козьмінського, до якої потрапляло багато колишніх офіцерів і співпрацівників ВІС. У 2005 р. став директором Центру студій управління ВШПіУ. У 2006 р. в Фонді залишалися ще A. Сіцінський, Ф. Куліковський, E. Сухоцка-Рогуска i A. Роттермунд.
Сторінка 87 з 374
Культури, при чому з існуючих матеріалів випливає, що напевно було перебрано Центри в Берліні, Мінську, Празі, Відні i у Дюссельдорфі (разом з останнім отримано також нерухомість, що до цього часу була власністю „Ars Polona”).
Фірма „Дім Польщі – Товариство міжнародної торгівлі”136 була створена 23
жовтня 1992 р. з ініціативи „БУРСЬКОГО” i досвідченого співпрацівника ВІС
псевдо „САС”. Проект готувався у тісній співпраці з МЗС (ці заходи підтримували, зокрема, міністр Скубішевський, який наполягав на швидкому вирішенні цієї справи, генеральний директор МЗС Томаш Джевосовський та заступник міністра у MКiС Пйотр Лукасєвіч137). Акт про створення підписали представники ПГП (у порозумінні i з відома міністра Анджея Арендарського), ПАЗІ i Business Foundation, в т.ч. м.ін. Ізабеля Цивіньска, Богдан Хойна, Анджей Садковський i Анджей Войгт.
Метою фірми було „заробляння фінансових засобів на просування польської культури
за кордоном та ведення господарської, торговельної діяльності і діяльності з просування всього польського (з використанням знаку і герба „Тепер Польща”)”. Однак, найважливішим було перебирання Інститутів і Центрів Польської Культури за кордоном та „вихід на Схід i заробляння на транзитних інтересах Німеччина – країни колишнього СРСР”.
Документи фірми були підготовлені таким чином, щоб правління Фонду мало безпосередній вплив (через директора фірми) на персональні призначення у фірмі i напрямки її діяльності. Головою став, завдяки старанням „БУРСЬКОГО”, згадуваний співпрацівник ВІС на псевдо „САС”.
„БУРСКІ” провів по цьому питанню переговори у МКіМ (з міністром проф. Анджеєм Сіцінським) i в МЗС, а також із вищезгаданим правлінням Фонду, яке мало вирішальний вплив на призначення директора нової фірми. У рапорті для Центру „БУРСКІ” з гордістю підкреслював, що „за МЗС залишилось лише право нагляду за частиною інститутів, що мають дипломатичний статус, шляхом призначення директорів (згідно існуючих до цього часу принципів).
Однак, ці директори не мали впливу на діяльність фірми у торговельній частині інститутів”.
Заслуговує на увагу участь у цьому починанні фірми „Ars Polona”, яка безкоштовна передала МЗС нерухомість у Дюссельдорфі, хоча теоретично не мала на на неї юридично оформлених прав (там знаходився Інститут польської культури). Посередником був ліквідатор РВК Преса, згоду висловило МКіМ, a МЗС передало його, також безоплатно, Фондові Культури, а той - фірмі „Дім Польщі”. Центр, й до цього часу правдоподібно використовується
136 Фірма внесена до Загальнопольского судового реєстру (KRS) у 2004 р. У складі Наглядової ради фірми був Януш Брись, тобто, правдоподібно та сама особа, яка дала можливість „БУРСЬКОМУ” влаштуватися на роботу в „Paged Papier Маркet SA” (Брись був головою правління цієї фірми). Про зв'язки „Дому Польщі” з „Paged” свідчать також документи, датовані 1992 р. (попередні переговори про передачу „Домові” всього торгового асортименту „Paged”).
137 Керівник міністерства культури і мистецтв в уряді Ганни Сухоцької.
Сторінка 88 з 374
розвідкою, вернувся до неї, тим разом уже з юридичним правом власності. Переговори з „Ars Polonа” від імені Фонду вів „САС”.
Таким чином ВІС отримали мережу фірм по всьому світу i замість отримання інформації зосередились на організації, за кошти польської держави, власної економічної інфраструктури. Ці дії схвалювали полковн. Константи Малєйчик, полковн. Здзіслав Жиловський i полковн. Ришард Сосновський (полковн. К. Малєйчик 30 червня 1992 р. Особисто прийняв рішення поставити „САСА” на чолі „Дому Польщі”).
У 1993 р. з ініціативи „БУРСЬКОГО” Фонд Культури почав переговори з центральними установами РП з метою оргвнізації Центрального банку інформації (ЦБІ). ВІС
Хотіливикористати цей банк і його дані для інформаційної та оперативної роботи. ЦБІ мав бути створений в рамках розроблюваного тоді Центру інформації і керування („за свідомою або несвідомою згодою БНБ” – як підкреслювала розвідка). Банк мав зробити ефективнішим пересилання інформації, координацію заходів між установами, контроль руху через кордон і здійснення господарської розвідки. Персонал, що працював у ЦБІ мав мати безпосередній доступ до накопичуваних даних і у певній мірі приймати рішення щодо об'єму інформації, що переказувалась адресатам. БУРСКІ припускав, що МВС посадить на посади в ЦБІ „своїх” людей i у зв'язку з цим рекомендував Центрові підключитись до проекту через МНО138. В роботі МВС над комп’ютеризацією i покращення проходження інформації брав участь також Марян Захарський139 як заступник директора фірми „InterArms”, дистриб’ютора обладнання IBM в Східній Європі. Всі роботи мали бути координовані БНБ у рамках розроблюваного тоді Загальнополського центру інформації і керування. Звертає увагу факт, що у це починання - крім БНБ, МФ, УПК, МВС, ГСУ, CUS i
телекомунікації Польщі – була задіяна невідома швейцарська фірма PDT. На ці заходи висловив згоду полковн. Константи Малєйчик. Черговою ініціативою „БУРСЬКОГО” були старання щодо створення фірми, яка б займалася веденням економічної розвідки. Про цю фірму „БУРСКІ” писав: „належно чином скеровано організаційно, дозволить перевести під прикриття вказаних оперативних підрозділів Центру”.
Під час роботи Верифікаційної комісії виявлено також багато випадків здійснення військовослужбовцями ВІС впливу на середовище журналістів140. Офіцери ВІС здійснювали
138 Попередньо для роботи в ЦБІ ВІС визначили підполковн. Тваровського з Відділу 5.
139 Йдеться про особу агента розвідки ПНР, пізніше співробітника Деп. I УОД (розвідка).
140 Комісія встановила прізвища багатьох журналістів i осіб, які працювали у засобах масової інформації, й співпрацювали з ВІС (Список у Додатку № 16). У багатьох випадках можна визнати, що ця співпраця була обґрунтована оперативними потребами розвідки або (частіше) контррозвідки. Однак, частіше вербування і співпраця не були зв'язані з обґрунтованими законом завданнями ВІС. Варто навести деякі випадки встановлених під час прослуховування в ВК співпрацівників з

Сторінка 89 з 374
щодо журналістів інспіруючі заходи, головною метою яких було формування визначеного бачення даної події або явища. Як правило, це відбувалося тоді, коли йшлося про інтереси ВІС або про те, що мало з ними зв'язок. У цього типу заходах як правило застосовували метод проведення офіцерами ВІС розмов із журналістами, яким передавалась певна інформація, або підсилання журналістам – як правило через третіх осіб – підготовлених офіцерами ВІС інформаційних матеріалів.
Прикладом інспіруючих заходів ВІС у засобах масової інформації була публіцистика
співпрацівників цих служб на псевдо „СКРИБА” i „ДРОМАДЕР”. У текстах, публікованих у військовій пресі, вони задіювались до просування пропозиції фірми Patria Vehicles Oy на колісний бронетранспортер. Пишучи статтю „СКРИБА” підкреслював лише позитивні результати тестів на KTO, не враховував технічних недоліків обладнання, крім того, сильно наголошував, що проведені випробування пройшли позитивно для KTO. Він навіть підкреслив: „Поки що все йде згідно з графіком”141.
Офіцер, який вів „СКРИБУ” дав йому завдання здобути фото-документацію та інформацію на тему AMV Patria142. Натомість „СКРИБА”, під час зустрічі з офіцером, який вів його, критикував журналістку військової преси (також співпрацівника ВІС,
на псевдо „САРІС”). На його думку, ця журналістка показала „повну відсутність навіть базових знань у військовій галузі та щодо презентованого обладнання.
Під час прийому викликала замішання, гостро критикуючи одного із гостей за нетактовну, на її думку, поведінку”. За оцінкою „СКРИБИ” поведінка критикованої „САРІС” особи не давала жодних підстав для такої реакції143
Натомість „ДРОМАДЕР” опублікував матеріал, в якому хвалив угоду, підписану з фірмою Patria Vehicles Oy. Підкреслив, що цей контракт врятував Військовий комбінат у Сємяновіцах. Мінімізував проблеми, пов'язані з тендером: „Згідно з конструкцією тендеру, до питань відповідності техніко-тактичним вимогам (бл. 100 параметрів) віднеслись як до другорядних”. Писав - також у хвалебному тоні – про вибрану машину: „Як підкреслюють представники Patria Vehicles, AMV був єдиним із запропонованих у Польщі бронетранспортерів, у якому вже на етапі проектування враховано необхідність редукції
числа журналістів. Інформатор на псевдо „ШВЕД” вже після вербовки працював у 2002-2003 рр. у Радіо Парламент. Інформатором ВІС був також співпрацівник „ДРОМАДЕР”, журналіст місячника „Рапорт СОТ”. Співпрацівник „КОРНЕЛЬ” був головою Фонду ANKRA. У 2001 р. Продовжено співпрацю з колишнім працівником телебачення Щецин, зареєстрованим як співпрацівник „МАРЦІН”. Велося таємне співробітництво з колишнім журналістом (кореспондентом Інформаційного радіо-агенства), а згодом підприємцем на псевдо „АВІВ”.
141 A. Kiński, Sprawdzian Rosomaka, „Nowa Technika Wojskowa”, wrzesień 2004.
142 Папка співпрацівника на псевдо. „Скриба”, том II. Записка про зустріч, проведену із співпрацівником на псевдо „Скриба”, арк. 22.
143 Папка співпрацівника на псевдо „Скриба”, том II. Записка про зустріч, проведену із співпрацівником на псевдо „Скриба”, арк. 77.
Сторінка 90 з 374
технічного, електромагнетичного i акустичного образу, що має суттєве значення для його перетворення на полі бою у майбутньому”144. У той же час, вже тоді була правдива інформація про те, що AMV „ PATRIA” не відповідає ряду параметрів (наприклад, бойової маси, діапазону і швидкості плавання). На думку експертів машина була прототипом, який не перебував ні у виробництві, ні на озброєнні жодної армії.
Черговим прикладом цього типу інспірації були заходи які здійснював майор
Мєчислав Трилінський стосовно т.зв. „алкогольної війни”, у якій були задіяні м.ін. ВІС. У серпні 1998 р. майор Трилінський провів м.ін. зустріч з редактором Пйотрeм
Найштубом i ред. Мацєєм Гожелінським, яким дав строго спрямовану інформацію
про діяльність інвесторів на польському алкогольному ринку, в результаті чого два вищезгадані журналісти розмістили в Інтернеті статтю „Belvedere війна”. З інспірації майора Трилінського була також написана стаття Міхала Матиса „Чия горілка” (в „Газеті Виборчій”) та стаття Генрика Шульца „Горілка співає Марсильєзу” (в „Nie”). Метою цієї інспірації була підтримка французької фірми EURO-AGRO, що прагнула інвестувати в польський ринок алкоголю, яка належала К. Трилінському, братові майора М. Трилінського145.
З матеріалів ВІС випливає, що користувались послугами багатьох таємних співпрацівників у середовищі засобів масової інформації. Серед найбільш відомих були м.ін. Кшиштоф Мрозєвіч146 псевдонім „СЕНГІ” журналіст ППА, „Політики” i TVP); Мацєй Гурскі147 псевдонім „ГУСTAВ” (віце-голова АТ ПІА); Aнджей Нєрихло псевдонім „СОНСЯД” (журналіст „Кур’єра Польського” i головний редактор
„Тижневого огляду”); Єжи Теплі псевдо „ЕУРЕКО” (журналіст і кореспондент „Polsat” у Німеччині); Пйотр Нуровський148 псевдо „ТУР” (віце-голова „Polsat”;
Офіцери ВІС розраховували м.ін. на те, що Нуровський допоможе їм в налагодження співпраці з власником „Polsat”, Зигмунтом Сольошом149); Рафал Стеффен150 псевдо „ЄРІХО” (голова
144 G. Hołdanowicz, Zwycięstwo Finów – nadzieja dla Siemianowic, „Рапорт” 01/03
145 Папка військовослужбовця ВІС – Мєчислав Трилінський.
146 Особова справа – Мрозєвіч Кшиштоф. Повністю стосується К. Мрозєвіча псевдо „СЕНГІ”, журналіста ППА,
„Політики” та TVP (програма „7 Днів Світ”). Завербований у 1983 р. як таємний співпрацівник в Індії. Співпрацював ще на рубежі 1991/92 р. Останім часом на контакті полковн. Мірослава Косєркєвіча (1988-1991 рр.).
147 Особова справа Відділу 2 містить записку від 24 I 1995 р. (підписану полковн. Ришардом Нєчипорою i затверджену полковником Maрком Дукачевським), з якої випливає, що „ГУСТАВ” (віце-голова ПІА) Maцєй Гурскі отримав завдання „лобіювання” тематики, зв'язаної з армією у засобах масової інформації.
148 Особова справа співпрацівника „ТУР”. З неї випливає, що Пйотр Ян Нуровський був завербований до співпраці з військовою розвідкою ПНР у 1985 р. Після 1990 р. Продовжував співпрацю з ІI управлінням ВІС, реалізовуючи м.ін. завдання для Відділу Y. У одній з записок читаємо, що „ген. Малєйчик попросив співпрацівника зняти з ефіру контраверсійну програму про т.зв. `дідовщину` у армії. „Тур” обіцяв це зробити”.
149 Зигмунт Сольош вже у 80-х рр. Став співпрацівником розвідки Служби безпеки. ІНП. Jacket № 9468
150 Особова справа „ЄРІХО” та Папка роботи „ЄРІХО”, що стосується співробітництва Рафала Стеффена на псевдо „ЄРІХО” із II Управлінням ВІС у 2002-2003 рр. Приводом для зацікавлення ВІС його особою був факт керування ним АТ ПІА.
Сторінка 91 з 374
АТ ПІА); Miлян Суботіць151 псевдо „MIЛЯН” (журналіст TVP, потім заступник директора з програмних питань TVN; офіцер, який розробляв і завербував M. Суботіця до співпраці з ВІС, під час роботи аташе в Кореї підтримував близькі стосунки з кадровим офіцером ГРУ, підполковн. Сєргєєм Козирєвим, а у 1982-83 рр. був на курсах у Москві); A. Біліка152, псевдонім „ГОРДОН” (головний редактор Телевізійного щоденника TVP).
В архівних фондах ВІС знаходиться Особова справа, що стосується співпраці у 1994-2000 рр. з Управлінням розвідки ВІС Анджея Мадери на псевдо „ХАРОН”, журналіста газети „Новіни” у Жешові та тижневика „Лад” у Варшаві153. Анджей Мадера був завербований для співпраці з Управлінням розвідки ВІС у 1994 р. у Жешові капітаном Лєшка Пйотрa. „ХАРОН” отримував головним чином завдання у галузі визначення осіб до співпраці з ВІС. Співпрацю з „ХАРОНОМ” формально було припинено у вересні 1999 р., у зв’язку з його „задіянням у політичну діяльність у структурі однієї з правих партій, що громадиться навколо особи колишнього Президента РП” та „втрата розвідницьких можливостей”. У матеріалах немає жодної інформації про повідомлення співпрацівникові факту припинення співпраці з ним.
Через добре влаштовані персональні джерела інформації ВІС володіли поточним оглядом кадрового стану у засобах масової інформації i політичними контактами, які їх цікавили. ВІС старалися завербувати до співпраці таких осіб у засобах масової інформації, які гарантували контроль журналістського середовища. До особистого ведення агентури у громадських і комерційних засобах масової інформації задіювався також ген. Константи Малєйчик . Особисто він вів м.ін. Славоміра Пшонду154 псевдо „ТЕКЛЯ” (керівника „Телеекспресу” в TVP 1, який переказував ВІС письмовий аналіз ринку преси у Польщі, його фінансового стану, м.ін. після ліквідації РВК „Рух” та рівня закордонних інвестицій на ринку преси у Польщі). К. Малєйчик цікавився також формою закону про пресове право. Тут він послуговувався
151 Особова справа співпрацівника „МІЛЯН”. Мілян Суботіц був завербований II Управлінням Генерального штабу НВП у 1984 р. Після 1990 р. його визнано перспективним джерелом. Військова розвідка знову зацікавилась ним у 2002 р.
152 Папка роботи, арк. 138-139, Анджей Білік став співпрацівником військової розвідки з липня 1965 р. В 1967-1984 рр. багаторазово перебував у сфері інтересів I Департаменту МВС. За відмову співробітництва цивільна розвідка намагалась його дискредитувати перед військовою розвідкою. З 1988 р. Часто контактував з керівництвом військової розвідки. З цих зустрічей не було зроблено жодних нотаток.
153 З грудня 2005 до травня 2006 р. Виконував обов’язки заступника голови наглядової ради АТ „Польська нафта”
та Голови правління цього АТ. У період виконання обов’язків голови правління АТ „Польська нафта”, підписав дві приватизаційні угоди з німецькою фірмою PCC AG на продаж контрольного пакету акцій хімічних фірм: АТ Азотний комбінат Кенджин-Козьлє. (ZAK S.A.), а також АТ Азотний комбінат Тарнув (ZAT S.A.). В даний момент, з
огляду на застереження міністра Державного фонду, триває контроль процесу приватизації вищезгаданих фірм, який виде Найвища контрольна палата та Департамент контролю МДК. Анджей Мадера відмовився від посади
заступника голови Наглядової ради АТ „Польська нафта” у травні 2006 р. після того, коли публічно було оприлюднено факт призначення за його рекомендацією на посаду Голови правління ZAK АТ– Войцєха Заремби, колишнього високопоставленого офіцера розвідки ПНР. Анджеєм Мадерою у 2005-2006 рр. був зацікавлений Департамент протидії корупції АВБ.
154 Особова справа псевдо „Teкля”, що стосується співпраці з ВІС (1995-1999 рр.) Славоміра Пшонди псевдо „Текля” – керівника „Телеекспресу” на TVP 1.
Сторінка 92 з 374
широкими експертизами „ТЕКЛІ”. Коли С. Пшонда псевдо „ТЕКЛЯ” втратив роботу на TVP, ген. Малєйчик обіцяв йому знайти роботу в „одній із газет”155.
Інформатором ВІС був також Анджей Лєдвох. Для співпраці було вибрано, ще як випускника факультету управління Варшавського університету та післядипломних журналістських студій Варшавсього університету, а також студента інституту країн, що розвиваються географічного факультету Варшавського університету. 6 жовтня 1989р. майор Збігнев Демський (офіцер, який пізніше вів його) дійшов до висновку, що на користь його вербування свідчить рівень освіти А. Ледвоха та факт, що незабаром він мав розпочати роботу в Польському пресовому агентстві. Після зустрічі з кандидатом 30 січня 1991р. підполковник Збігнев Демський зробив висновок про його використання Військовою Розвідкою. З того часу А. Лєдвох у своїй оперативній роботі користувався псевдонімом «Альф». Під час рекрутації Лєдвох працював у «Трибуні», а згодом у редагованій Кшистофом Т. Теоплітом «Новій Європі», де увійшов до групи парламентського обслуговування. Співпраця з «Альфом» виявилася настільки багатообіцяючою, що відбулася зустріч «Альфа» і офіцера, який вів його, з
підполковн. Гризою (відомий під псевдонімом «Гримський»), начальником відділу Центру Військової Розвідки. Однією з тем була методика опису ВІС «на сторінках польської щоденної преси». Після такої інспірації „Альф»” зобов'язався опублікувати у „Новій Європі” статтю, що базувалася на матеріалах, доставлених йому підполковн. Гризою i підполковн. Демським, і показувала у позитивному світлі. Під час зустрічі 3 вересня 1992 р. Лєдвох зобов'язався підготувати конспекти двох статей: однієї про аферу на підприємстві „Лучник”, другої, що описувала б проблематику торгівлі зброєю. Ці тексти, після консультацій, мали бути опубліковані в пресі.
В документах збереглися консультаційні матеріали, зв'язані з підготовкою згадуваних статей. Там є „Teзи до статті на тему ВІС”, опрацьовані капітаном Химковстьким 2 жовтня 1992 р., рекомендації щодо методів представлення „історії розвідувальних служб” та інформація про структуру ВІС, опрацьовані контр-адміралом запасу Ч. Вавжиняка.
Чергові консультації „Альфи” (9 i 14 жовтня 1992 р.) мали своїм результатом підготовку та обговорення тексту про реорганізацію спецслужб. Вже у першому реченні знаходимо там думку, що реорганізація служб є шкідливою, бо нібито спричинить втягнення розвідки у „політичні ігри”. В документах знаходимо також готову, проконсультовану та надруковану статтю п.н. „Таємні пузлі”, підписану прізвищем Анджея Лєдвоха i опублікована в „Новій Європі” 22-23 жовтня 1992 р.
155 Особова справа псевдонім „TEКЛЯ”.
Сторінка 93 з 374
Визнавши заслуги Анджея Лєдвоха, його зробили єдиним таємним співпрацівником, який був звільнений від обов'язку ставити „підпис під декларацією про співпрацю”. Щонайменше з 3 листопада 1992 р. Лєдвох користувався псевдонімом „Лянед”. З липня 1994 р. Лєдвох працював також у редакції „Тепер”, редагованого Анджеєм Біліком. Він входив там до Редакційної ради у складі 7 чол., яка збиралася в будинку підприємства „Польські записи”. Працював там також після міни форми власності, коли фірма змінила назву на „Супер Експрес”. 1 травня 1995 р. залишив редакцію за власним проханням. Незабаром почав працювати у редакції „Банківської газети”, яку оцінював як найбільш престижну і найкраще оплачувану щотижневу газету.
„Лянед” проявляв значну активність у визначенні кандидатів у співпрацівники. Вказував з цією метою на Марію Кульчицьку (свою колегу з редакції «Нової Європи»), Дороту Бардзінську (з редакції «Прапору Молодих»), Марію Грачик (журналістку тижневика «Впрост») і Ярослава Сроку з «Банківської газети». З 1996 р. «Лянед» працював на посаді прес-секретаря голови Банку харчового господарства. Там він продовжував роботу з відбору та збирав інформацію про суб’єктів підприємницької діяльності. В документації «Лянеда» збереглася згадка, датована листопадом 1992р. , про плановане нагородження пам’ятним подарунком на суму до 500 тис. старих злотих з оперативних фондів IV відділу.156
Прикладом активної ролі служб у сфері ЗМІ була справа, пов’язана з «Міжнародним оглядом», додатком до «Трибуни Сьльонської»157, який був створений ВІС у середині 90-х років. В цій ініціативі були задіяні, зокрема, ген. Малєйчик i ген. M. Дукачевський. Одним із реалізаторів починання був Ґжеґож Возьняк, псевдонім «Цезар»158, відомий і досвідчений журналіст, який займався міжнародною проблематикою. 3 березня 1994р. Возьняк зустрівся з підполковн. Єжи Гаєвським і капітаном першого рангу С. Т., як кандидат на співпрацівника з псевдонімом «Цезар». Було вирішено, що Возьняк діятиме в рамках розвідгрупи «Грот», що діяла під прикриттям як місячник «Міжнародний огляд». Редакція газети знаходилася у Варшаві на вул. Кошиковій.
«Цезар» був затверджений «Еврикою», організатором розвідгрупи «Грот» та видавцем «Міжнародного огляду» (одночасно головного редактора «Трибуни Сьльонської»). Возьняк погодився стати секретарем редакції
156 Особова справа псевдонім „Лянед”.
157 В ініціативі ведення «Міжнародного огляду» брала також участь журналістка «Трибуни Сьльонської» Едита Малюта-Гонсьор, яка одночасно була т.зв. ОПП (офіцером під прикриттям) псевдонім «Кристина»
158 Зошит кандидата «Цезар»
Сторінка 94 з 374
„Міжнародного огляду” i його керівником у Варшаві, що свідчить про намір організації місцевих Відділів „Огляду”. Розвідка залишила за собою доступ до всієї інформації та право переглядати статті й можливу затримку їх публікації (при збереженні права автора на гонорар). „Огляд” замовляв опрацювання відомим публіцистам, політикам і спеціалістам. Одним із аргументів на користь вербування Возьняка був його „легкий доступ до чільних політиків як в країні, так і за кордоном”159. Таємний співпрацівник „Цезар” був схвалений дипломованим капітаном першого рангу Єжи Жаком (11.04.1994) i полковн. Константи Малєйчикa. Місячні гонорари „Цезара” становили 1200 марок, a документації збереглося 18 розписок на вищезгадану суму, підписаних прізвищем співпрацівника.
Перелом в роботі „ЦЕЗАРЯ” наступив 12 квітня 1995 р., коли він проінформував офіцера, який вів його про (підполковн. Єжи Гаєвського) про намір ведення телевізійної передвиборчої кампанії Александра Кваснєвського, кандидата в президенти РП (раніше працював у кампанії СдРП у передвиборній кампанії до Сейму і Сенату РП). Офіцер визнав, що ВІС очікували „більшої задіяності” Возьняка навіть до початку передвиборної кампанії. В результаті було прийнято рішення знизити його заробітки на половину. Співпраця „Цезара” з ВІС тривала близько 9 місяців. Однак, її оцінювано критично. В результаті такої оцінки „Цезари” за поданням ведучого офіцера, було вирішено відмовитися від його послуг. Документація, що збереглася, не дає можливості порівняти ці оцінки з документами.
Співпрацівником ВІС був також Кшиштоф Марцін Кшишчиха160. Він навчався в Московському інституті міжнародних відносин, звідки, через два роки, перевівся до Мінська, де закінчив навчання на факультеті радіотелевізійної журналістики.
Його розробка військовою розвідкою розпочалася 25 лютого 1993 р., на підставі безпосередньої розмови. В момент вибору його для співпраці з розвідкою Кишиха працював журналістом у люблінському щоденнику „Експрес факти”. Був вибраний для співпраці підполковником Робертом Лучкєвічем. 24 серпня 1993 р. підписав декларацію співпраці з розвідкою, отримавши статус таємного співпрацівника на псевдо „TEРОН”. На думку офіцера розвідки, „працюючи журналістом Кшишиха має можливість збирання матеріалів i інформації”. Mоже „становити (…) джерело, наведення на цікавих осіб” i „має
159 Див. Зошит кандидата „Цезар”, „Подання про отримання в якості свідомого інформатора пана Ґжеґожa
Возьняка, псевдонім „Цезар”, затверджено полковн. Константи Малєйчиком, керівником II Управління”; арк. 11
160 Особова справа „ТЕРОН”.
Сторінка 95 з 374
можливості легендованого виїзду за кордон”. Важливим аргументом було також знання інших країн та мов.
З 2 листопада 1993 до 30 квітня 1995р. Кшишиха працював старшим цивільним спеціалістом у військовій частині 3362. Згодом, з вересня 1994р. по квітень 1995р. був прийнятий на роботу за угодою підряду у Товаристві «Вспульнота Польська». Його документи велися дуже недбало, не дуже чітко уточнювався статус співпрацівника, але поза сумнівом, він був таємним співпрацівником.
Під час розвідницького курсу Кшишиха агітували продовжити журналістську кар’єру (серед тих хто агітував, напевно був полковник Марек Дукачевський). Його також скерували до «Полського Кур‘єра», «під опіку» журналіста Анджея Нерихло (нині видавець «Пульсу Бізнесу»), однак Кшишиха не виявив серйозного зацікавлення такого роду роботою. Від серпня до 31 жовтня 1993 р. працював у варшавській фірмі «Центр Суспільних Відносин».
В травні 1997 р. Кшишиха розпочав роботу в канцелярії Сенату РП – спочатку як спеціаліст Відділу вивчення і аналізу, а згодом в Бюро інформації та документації Сенату.
„ТЕРОН” встановив контакт з Краківським Центром Політичної Думки, про що проінформував офіцера, який вів його.
В документах Кшишихи збереглися неповні порівняння витрат на його зарплату та рахунки, оплачені під час зустрічі в барах та ресторанах. З 8 березня по 24 липня 1993 р. йому було виплачено понад 1,8 млн. злотих, з яких 422,200 – на розробку різних осіб (враховуючи витрати на пригощання).
Інші підстави для виплачування йому грошей – це підготовка різного роду опрацювань і перекладів текстів іноземними мовами, а також постачання матеріалів. Збереглися дві розписки „ТЕРОНA” на загальну суму 650.000 старих злотих, підписані прізвищем співпрацівника.
З часом „ТЕРОН” був оцінений критично: емоційний. Остаточно 14 січня 2003р. майор Ришард Шторц рекомендував припинити подальшу співпрацю.
Свою діяльність ВІС концентрували також на вербуванні відомих публіцистів, які походили з опозиційної «Солідарності», які посередньо або безпосередньо мали вплив на політичне життя країни. Зокрема, їх використовували як консультантів: Анджея Граєвського 161 псевднім „Музик” (журналіста, згодом, члена колегії ІНП
161 Папка – Анджей Граєвський. В папці збереглися: заповнена власноруч «Особова анкета» для кандидатів на службу та автобіографія. В анкеті А. Граєвський, зокрема, написав: «в 1990 р. вільно співпрацював з Бюро Аналізу УОД». З папки консультанта на псевдо «Музик» випливає, що інтенсивні контакти з ВІС А. Граєвський підтримував у 1992-1993рр. Йому було виплачено 15 млн. старих злотих. Співпрацю з консультантом на псевдо «Музик» було відновлено у 1995р., хоч тоді він мав певні застереження, пов’язані із перемогою Александра Квасневського на президентських виборах. В матеріалах не має інформації про причини відмови від подальшої співпраці, або про її продовження.

Сторінка 96 з 374
i заступника головного редактора „Недільного гостя”) та Єжи Марка Новаковського на псевдо „Фальковський” (журналіста „Впрост”, публіциста і телевізійного коментатора)162.
З аналізу архівних матеріалів, що стосуються Анджея Граєвського випливає, що 7
вересня 1992 р. полковн. З. Яхняк встановив контакт з „Музиком” по місцю йог проживання. „Музикові” було передано перелік тем, якими були зацікавлені ВІС, а також просьбу зібрати інформаційні матеріали i опрацювання. Однак, дата цієї зустрічі, не є початком контактів „Музика” з офіцерами ВІС, оскільки із змісту документу дізнаємось, що такі зустрічі – м.ін. з тодішнім керівником ВІС полковн. Ізидорчиком та керівником БсіА ВІС полковником Возьняком – мали місце вже раніше. Певним є те, що 7 вересня 1992р. «Музик», під час зустрічі з офіцером УВР ВІС погодився передавати інформаційні матеріали та опрацювання на тему ситуації в Центрально-східній Європі. Приводом початку співпраці «Музик» назвав факт, що він раніше був зв’язаний з ВІС з інспірації віце-міністра Б. Коморовського. Згідно із записами офіцерів ВІС під час чергової зустрічі «Музик» 2 грудн я1992р. звернувся до представників ВІС (полковн. Возьняк, полковн. Понговський i полковн. Лончинський) з пропозицією допомогти в заходах, що мали на меті публікацію в пресі корисних для ВІС статей, а також початку у пресі дезінформаційних акцій. Суттєвою обставиною надання допомоги ВІС він називав факт, що будучи у минулому ліквідатором РВК мав вплив на призначення головних редакторів багатьох газет і у зв’язку з цим має можливість впливати на тематику багатьох газетних публікацій, зокрема, у «Жицю Варшави» та «Дзєнніку Заходньому».
Граєвський заперечує цей спогад, стверджуючи, що він фальсифікований, а його співпраця обмежувалася до ролі консультанта. Він також піддає сумніву частину підписів під підтвердженням отримання грошей, називаючи їх фальшивками.
Під час чергової зустрічі, 10 грудня 1992 р., Граєвському формально присвоєно (з огляду на реалізацію – крім завдань, що ставились перед консультантом – також оперативних завдань) псевдонім „МУЗИК”, яким він від цього часу підписував розписки в отриманні грошей. Принциповим досягненням цієї зустрічі спрямування роботи „МУЗИКA” полковн. Лончиньським i полковн. Яхняком на – як зазначено – „інформаційні та оперативні справи” . Серед оперативних завдань, поставлених „МУЗИКOВI” були м.ін. „пошук і пропонування для використання кандидатів [з] числа
журналістів, у т.ч. тих, які так само як „МУЗИК”, могли вести інформаційну діяльність”. У зв'язку з дальшим поглибленням оперативних завдань для „МУЗИКA”, для нього було організовано оперативні навчання. В записці про зустріч з „МУЗИКОМ” 21 січня 1993 р.
162 Папка роботи „JMN” стосується співпраці з ВІС Єжи Марка Новаковського у 1993-1995 рр.
Сторінка 97 з 374
записано: „у сфері неофіційної діяльності „МУЗИК” визначатиме i попередньо розроблятиме осіб, працевлаштованих в Центрі, з точки зору доцільності і можливості їх використання у неофіційній діяльності, визначав серед спеціалістів, що співпрацювали з центром, кандидатів у консультанти i інформатори”. Анджей Граєвський піддає сумніву цю інформацію, стверджуючи, що його співпраця обмежувалася до ролі консультанта. Вияснення цього питання буде здійснено Верифікаційною комісією.
Єжи Марек Новаковський псевдонім „Фальковський”, працюючи як консультант Військової розвідки ВІС, у 2002 р. м.ін. інформував про свою задіяність у діяльність правих політичних організацій, в т.ч. в угрупованні Казімєжа M.
Уяздовського (КНП). Як своїх політичних протекторів називав Чеслава Бєлєцького з „Руху 100” та Агнєшку Мішевську, співробітницю прем'єра Єжи Бузека. „Фальковський” інформував також про свою активність в ПіС та про зустрічі представників ГП і ПіС у зв'язку з виборами до органів місцевого самоврядування у 2002 р. „Фальковський” прогнозував тоді, що співпраця ПіС з ГП не протримається.
У світлі наведених фактів, поведінка нижченаведених осіб відповідає положенням ст. 70a абз. 1 i 2 пункт 2 Закону від 9 червня 2006 р. Положення про введення закону про Службу військової контррозвідки та Службу військової розвідки, а також закону про службу співробітників Служби військової контррозвідки та Служби військової розвідки: ген. бриг. Константи Малєйчик , ген. бриг. Марек Дукачевський, полковн. Здзіслав Жиловський, полковн. Ришард Сосновський, полковн. Мірослав Косєркєвіч,
полковн. Ришард Нєчипор, полковн. З. Яхняк, полковн. Возьняк, полковн. Понговський, полковн. Лончиньський, підполковн.
Збігнєв Демський, підполковн. Єжи Гаєвський, капітан першого рангу Єжи Жак, підполковн. Гриз, підполковн. Роберт Лучкєвіч, майорр Мєчислав Трилінський.
В описаний період керівниками ВІС були: контр-адмірал Чеслав Вавжиняк, ген. бриг.
Болєслав Ізидорчик, ген. бриг. Марек Дукачевський.
До 1995 року нагляд за діяльністю Військових інформаційних служб на принципах загальної відповідальності за підпорядковане міністерство здійснював Міністр національної оборони. В описуваний період цю посаду займали: Януш Онишкевич, Пйотр Колодзєйчик, Збігнєв Оконьський.
В ст. 5 абз. 1 Закону від 14 грудня 1995 року про посаду іністра оборони
національної записано положення, що Військові інформаційні служби були підпорядковані безпосередньо вищезгаданому міністрові. Деталізацією цього положення був §1 пункт 16 розпорядження Ради міністрів від 9 липня 1996 року у справі детального переліку функцій Міністра
Сторінка 98 з 374
національної оборони. На Міністра національної оборони покладався обов'язок здійснювати нагляд за діяльністю Військових інформаційних служб, в т.ч., зокрема, за їх оперативно-розвідувальною діяльністю. Згідно із законом від 9 липня 2003 року про Військові інформаційні служби нагляд за діяльністю цих служб здійснював Міністр національної оборони, який призначав на службову посаду та звільняв із неї керівника ВІС.
На підставі ст. 9 абз. 1 цього закону керівник ВІС підпорядковувався безпосередньо Міністрові національної оборони. Міністрами НО у описуваний період були: Станіслав Добжанський, Броніслав Коморовський i Єжи Шмайдзінський.
Наведені у цьому розділі факти викликають сумніви щодо законності діяльності військовослужбовців ВІС, у зв’язку з вищесказаним Верифікаційна Комісія направила в Головну військову прокуратуру повідомлення про підозру у скоєнні злочину, у відповідності із ст. 304 § 2 Кримінально-процесуального кодексу.
Сторінка 99 з 374